Кожен українець з давніх часів мав святкову сорочку. Такі сорочки завжди виконувалися в білому кольорі. Навіть у найбільш бідних жителів обов'язково була святкова світла сорочка, яка припасалася на особливі і урочисті випадки. Практично в кожній родині в платтяний скрині зберігалися лляні українські вишиванки. Такі сорочки зазвичай відрізнялися кремовим або сірим відтінком, так як виготовлялися із нефарбованого полотна. Лляні сорочки традиційно вважалися ознакою середнього рівня достатку. Червоний колір завжди вважався символом любові, веселощів, безтурботності та щастя. Подібні одежки часто використовували в своєму гардеробі жінки і дівчата, які несли радість і щастя. Чорний колір символізував горе, нещастя і скорботу. Подібні кольори одягу українці використовували в дні жалоби і на похоронах. У деяких частинах України чорні сорочки могли носити чоловіки в віці. У селах часто можна було побачити молодих дівчат, одягнених в сині українські сукні вишиванки. Вибір такого кольору був символом чистоти і непорочності, тому його використовували дівиці, які ще не мали наміру виходити заміж.
Были́на (народное название стáрина[1]) — древнерусская, позже русская народная эпическая песня о героических событиях или примечательных эпизодах национальной истории XI—XVI веков[1]. центре множества русских былин стоит фигура киевского князя Владимира, которого иногда отождествляют с Владимиром Святославичем и образ средневекового Киева. Сам Илья Муромец упоминается в XIII веке в норвежской «Саге о Тидреке Бернском»[2] и немецкой поэме «Ортнит», а в 1594 году немецкий путешественник Эрих Лассота видел гробницу Ильи Моровлина в Софийском соборе в Киеве. Алёша Попович служил у ростовских князей, потом перебрался в Киев и погиб в битве на реке Калке. В Новгородской первой летописи рассказывается о том, как Ставр Годинович навлëк на себя гнев Владимира Мономаха, и его утопили за то, что он обокрал двух граждан Новгорода; в другом варианте той же летописи говорится, что его сослали. Дунай Иванович часто упоминается в летописях XIII века в качестве одного из слуг князя Владимира Васильковича, а Сухмана Долмантьевича (Одихмантьевича) отождествляли с псковским князем Домантом (Довмонтом). В вариантах былины «Богатырское слово» («Сказание о хождении киевских богатырей в Царьград»)[3], опубликованных в 1860 году Ф. И. Буслаевым и в 1881 году Е. В. Барсовым, действие былины происходит не в Киеве, а в Царьграде, при правлении царя Константина, который натравливает татар Идола Скоропеевича и Тугарина Змеевича напасть на Владимира Всеславьевича в Киеве.
