Поначалу жизнь моя была обыкновенная. Сам я уроженец Воронежской губернии, с тысяча девятьсотого года рождения. В гражданскую войну был в Красной Армии, в дивизии Киквидзе. В голодный двадцать второй год подался на Кубань, ишачить на кулаков, потому и уцелел. А отец с матерью и сестрёнкой дома померли от голода. Остался один. Родни — хоть шаром покати, — нигде, никого, ни одной души. Ну, через год вернулся с Кубани, хатёнку продал, поехал в Воронеж. Поначалу работал в плотницкой артели, потом пошёл на завод, выучился на слесаря. Вскорости женился. Жена воспитывалась в детском доме. Сиротка. Хорошая попалась мне девка! Смирная весёлая, угодливая и умница, не мне чета. Она с детства узнала, почём фунт лиха стоит, может, это и сказалось на её характере. Со стороны глядеть — не так уж она была из себя видная, но ведь я-то не со стороны на неё глядел, а в упор. И не было для меня красивее и желанней её, не было на свете и не будет!
РЕКЛАМАPlayCurrent Time0:07/Duration Time0:29Loaded: 0%Progress: 0%0:07Fullscreen00:00UnmuteПЕРЕЙТИ НА САЙТПридёшь с работы усталый, а иной раз и злой, как черт. Нет, на грубое слово она тебе не нагрубит в ответ. Ласковая, тихая, не знает, где тебя усадить, бьётся, чтобы и при малом достатке сладкий кусок тебе сготовить. Смотришь на неё и отходишь сердцем, а спустя немного обнимешь её, скажешь: «Прости, милая Иринка, нахамил я тебе. Понимаешь, с работой у меня нынче не заладилось». И опять у нас мир, и у меня покой на душе.
Дальше рассказывал опять таки про жену, как она его любила и не упрекала даже тогда, когда приходилось выпить лишнего с товарищами. Но вскоре родились у них дети — сын, а потом — две дочери. Тогда с выпивками было покончено — разве что кружку пива в выходной себе позволял.
В 1929 увлекли его машины. Стал он шофёром грузовика. Жил себе поживал да добра наживал. А тут — война.
Ніч перед різдвом - короткий зміст
Останній день перед Різдвом минув. Морозило сильніше, ніж зранку. Тут через трубу однієї з хат вилетіла відьма. Вона полетіла, попутно збираючи в рукав розсипані по небу зірки. Ніхто не побачив її, тому що хлопці та дівчата ще не вийшли колядувати. Назустріч відьмі летів рис. Він скрадався до місяця, щоб вкрасти його. Рис вже давно був злий на коваля Вакулу, богобоязливого людини і кращого живописця в Диканьці, за те, що той намалював у церкві на стіні картину Страшного суду. На ній диявол виганяли з пекла, а грішники "били і ганяли його батогами, поленами і всім чим попало". З тих пір чорт поклявся мстити Вакулу, і тільки одна ніч залишалася йому, щоб вільно гуляти по світу. Крадіжка місяця, за задумом біса, повинна була затримати будинку шанованого в селі козака Чуба, а це завадило б коваля прийти до Чубовой доньці Оксані, першій красуні на селі. І дійсно, "як тільки чорт сховав у кишеню свій місяць, раптом по всьому світу зробилося так темно, що не кожен знайшов би дорогу до шинку". Відьма, побачивши себе в темряві, скрикнула. Тут чорт, подъехавши до неї дрібним бісом, почав нашіптувати їй на вухо те, що зазвичай нашіптують всього жіночого роду. В цей час Чуб з кумом, стоячи на порозі, розмірковують, чи варто йти до дяка на кутю в таку темінь. Через острах здатися один одному лінивими, вони все ж рушають в дорогу. Залишилася одна донька Чуба Оксана чепуриться перед приходом подруг. Вона любовно розглядає себе в дзеркалі, примовляючи: "Хіба чорні брови та очі мої так гарні? Що тут хорошого в цьому вздернутом догори ніс? і в щоках?.. Ні, гарна я! Ах, як хороше! Диво!" За цим заняттям її і застає коваль. Він довго не може надивитися на горду красуню. Оксана дуже холодно приймає його. Розмова їх переривається стуком у двері, і Вакула йде відкривати "в намірі відламати з досади боки першій ліпшій людині". За дверима виявляється сам Чуб, сбившийся з дороги. Він вирішив повернутися додому, але, почувши голос коваля, подумав, що потрапив не в свою хату, а в хату козака Левченко, до молодої дружини якого, ймовірно, і прийшов коваль. Злякавшись Вакули, Чуб змінює голос і говорить, що прийшов поколядувати. Коваль жене його геть. Тоді Чуб вирішує навідатися до матері Вакули, відьми Солохи, забавлявшейся в цей час з чортом. Тим більше що біс, влітаючи в хату Солохи через трубу, випустив місяць. Місяць скористався нагодою і плавно піднявся на небо, освітивши все навколо. Хуртовина ущухла, і весела і галаслива молодь висипала на вулицю. "Купи дівчат з мішками ввалилися в хату Чуба і оточили Оксану". Оксана зауважує на одній з подруг нові, шиті золотом черевички. При всіх вона заявляє, що вийде заміж за коваля, якщо той дістане їй черевички, які носить цариця. Роздосадуваний, іде від неї Вакула і прямує додому.
В цей час у хату до Солохи ввалюється голова. Чорт був змушений сховатися в мішок з-під вугілля. Потрібно сказати, що Солоха охоче приймала у себе самих поважних козаків, та так, що жоден з них ніколи не підозрював про існування суперника. Але привітніша за все вона була з вдовым козаком Чубом. У Солохи були далекосяжні плани - прибрати до рук його багатство. Але, знаючи про любов свого сина до Оксани і побоюючись, як би Вакула раніше неї не прибрав до себе майно Чуба, вона постійно ссорила коваля з батьком Оксани. І ось, не встиг голова струсити з себе сніг, як у двері постукав дяк. Огрядному голові довелося лізти в мішок з-під вугілля. Але і самому дяка не довго довелося грітися. До Солохи, нарешті, дійшов Чуб. А слідом за ним у хату став несамовито стукати Вакула. Довелося Чубу теж ховатися в мішок, той самий, в якому вже сидів дяк. Коваль розсіяно оглянув кутки своєї хати і побачив мішки. Подумавши, що в мішках сміття, Вакула вирішує винести їх.
По дорозі він зустрічає натовп дівчат, серед яких Оксана. Кинувши великі мішки, і залишивши один маленький за плечима, коваль йде слідом за нею. Дівчина знову сміється над Вакулою і каже, що вийде за нього заміж, якщо він дістане їй царицині черевички. Коваль розуміє, що її вимогу виконати неможливо і, зневірившись, хоче втопитися в ополонці. На бігу, він кричить парубкам, щоб ті попросили отця Кіндрата за його грішну душу, так як йому не гуляти більше на цьому світі.
Охолонувши, Вакула вирішує спробувати останній засіб. Він йде просити поради у запорожця Пацюка, про якого у Диканьці ходили чутки, що той "доводиться трохи схожий на чорта". Вакула вкрай здивований, заставши господаря за поїданням вареників, які самі обмакивались сметану і лізли йому в рот. Все, що сказав Пацюк Вакулу, це: "Тому не потрібно далеко ходити, у кого чорт за плечима". Тут коваль помітив, що вареник у сметані лізе і до нього в рот. Згадавши, що в цю ніч не можна їсти скоромне, коваль вибігає з хати, щоб не набратися гріха. Біс сидить у мішку, вирішує скористатися моментом і роздобути душу Вакули.
