Відповідь: Роман Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі» вийшов в 1695 році в Іспанії. Головний герой книги – збіднілий дворянин, іспанський ідальго Дон Кіхот. Письменник описує героя свого твору як міцну, сильну, але напрочуд худорляву і високу за зростом людину, яка досить просто одягається в будні, а на свята наряджається у одяг з тонкого сукна з оксамитом.
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.
Роман Сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін «донкіхотство».
Донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.
Але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без до інших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. «Дон Кіхоти» залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.
Та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за любов і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. Якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато Дон Кіхотів, людей, які усі свої сили і життя покладають на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. І без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.
Пояснення:
Объяснение:
Рассказ "Алюминиевое солнце" весьма грустный, заканчивается все печально.
Главный герой этого рассказа Кольша - уже пожилой мужчина, который очень любит природу, он очень добродушный и хотя на фронте потерял ногу не стал злым и раздражительным.
Кольша в свободное время любит что-то мастерить, так он сделал сначала шагометр, а потом и вовсе додумался сделать перископ. Только вот не все разделяют его взгляды, участковый просто взял и уничтожил перископ.
Рассказ нас учит тому, что нужно быть добрее к людям. Нельзя проявлять злость и агрессивность по отношению к другим людям, только потому что сильнее. К сожалению, Кольша пострадал ни за что, по прихоти пьяной компании он был жестоко избит. Просто поражает насколько люди могут быть жестоки по отношению к другим людям.
Главная мысль рассказа: несмотря на свой возраст нужно всегда находить позитивные моменты и радоваться малому. Также как это делал Кольша, который несмотря на отношение окружающих продолжал оставаться добрым, хорошим и светлым человеком.
