Question

Написати твіі потрібно на мала батьківщина ти в кожного є

Answer 1

Що ж таке батьківщина? Наскільки мені зрозуміло, це слово утворене від слів «рідний», «рідня». Виходить, батьківщина – рідний край, країна, місто чи село. Це місце, де ти народився і виріс. Це місце, де пройшло твоє дитинство, де залишилися твої друзі, а може, і перше кохання.

Ніщо на землі не може бути ближче, миліше, ніж мала батьківщина. У кожної людини є своя батьківщина. В одних – це велике місто, у інших – маленьке сільце, але всі люди люблять її однаково. Для мене слово «Батьківщина» означає щось дуже дороге, улюблене, цінне, заради якого можна померти! Таким місцем є село. Я народилася і виросла тут. Село – це моя батьківщина, і цим я пишаюся.

Батьківщина не обов’язково повинна бути великою. Це може бути який-небудь куточок вашого міста, селища. В мене є своє улюблене містечко. Це величний ліс. На всій землі важко знайти куточок прекрасніше цього, бо взимку ліс перетворюється, стає таємничим, чарівним, казковим. Особливо він гарний в морози. Дерева, укриті теплим інеєм, наче завмерли в очікуванні дива. Сніг на сонечку переливається, ніби гора алмазів. Якщо в цей момент загадати бажання, воно обов’язково збудеться. Влітку я люблю валятися на зеленій травичці, гріючись під сонечком на березі річки. Поруч щебечуть пташки, і, здається, що час зупиняється. Життя завмирає, і ти забуваєш про всі проблеми. Близькість річки, тиша, в якій безліч звуків: шелест дерев, шурхіт очерету, сумний крик якогось птаха – все це допомагає мені побачити і почути мою Батьківщину, єдину і неповторну.

Увечері, коли сідає сонце, на небі з’являється дивовижна веселка – це захід сонця. Все навколо стає невимовно красивим, ніби художник-романтик, задумавшись, малює пейзаж. Ось небо стає рожевим, а тепер, подивіться, фіолетово-блакитним, помаранчевим, словом, дивишся, як заворожений, і відірватися не в силах від такої краси. Дивишся на небо, і зірки здаються такими близькими, що якщо простягнути руки, то можна доторкнутися до них. Виникає відчуття, що все це я вже десь бачила, відчувала, але от тільки де, не пам’ятаю, напевно, у своїх мріях.

Спробую пояснити, що хвилює мене, які прекрасні миті відкриваються мені в найпростішому, такому звичайному на перший погляд, і не можу. І якось самі собою згадуються такі ось слова:

«Ночами затихає шум, і зірки

таємничо мерехтять в тиші,

сузір’їв чудові грони

звисають з неба, як у чарівному сні».

Ах, як я люблю це райське містечко! Як же можна не гордитися мені своєю батьківщиною? Вона приймає мене в свої обійми, завжди ласкава зі мною, привітна. Коли мені погано, і я хочу забутися, то завжди йду до свого улюбленого місця. Мені здається, що природа слухає і розуміє мене. Вона хороший слухач. Обов’язково зрозуміє, і не буде критикувати. Коли все це відчуєш, вдихнеш запах, що насичений фарбами життя, і хочеться стати посеред лісу і крикнути: «Батьківщина! Матусю! Я люблю тебе! »

А ще я люблю своє село. Люблю тому, що тільки тут найяскравіше сонце, тільки тут найзеленіша трава, тільки тут найблакитніше небо, тільки тут найкращі люди. Люблю тому, що тут живуть мої мама і тато, мій маленький братик, якому вже 4 роки. І хочеться, щоб час зупинився, але він нещадно рухається вперед. Ми ростемо, дорослішаємо, але малу свою батьківщину ми ніколи не забудемо. Ми будемо любити і шанувати її аж до останніх днів свого життя.