Відповідь:
Пояснення:
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово "роман" і як художній твір, і як історію кохання. У "Пісні над піснями", як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. "Юнацький роман" Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок "юнацький роман", адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У "Пісні над піснями" Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір "істинним, скорботним романом": кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Я бы взял рассказ А.И. Куприна "Гранатовый браслет".
"Разум и чувство - две силы, равно нуждающиеся друг в друге, мертвы и ничтожны они одна без другой" В.Г. Белинский.
Хочется остановиться на таком рассказе А.И. Куприна, как "Гранатовый браслет". В нем, на мой взгляд, происходят сложнейшее столкновение между разумом и чувством. Главная героиня, А.Н. Шеина, сталкивается со странным проявлением любви к ней некоего Г.С.Ж. Ее беспокоит и угнетает его внимание. Она стыдится и смущается этого, а, получив дорогой подарок, теряется, не зная, что делать. С одной стороны, разум говорит ей о том, что подобное недопустимо по отношению к замужней женщине, но с другой, ей крайне неловко, когда эта история обсуждается и высмеивается в кругу ее домашних. Будучи натурой очень тонкой, эмоциональной, она плачет в конце рассказа, когда узнает о трагической гибели Г.С.Ж, потому что чувствует, что потеряла настоящую, искреннюю, возможно, единственную любовь в жизни. Но разве была возможна эта любовь между ней, графиней, и бедным почтальоном? Скорее всего нет. Но ее тронула та глубина чувства, которую испытывал к ней этот человек, не смевший даже надеяться на что-то. Не случайно в этом произведении звучат слова о том, что настоящая любовь - это испытание, это страдание, это нечто недосягаемое, неуловимое. И Вера Николаевна плачет, читая последнее письмо Г.С.Ж, пронизанное искренней любовью и благословением. Так, для героя важно было только чувство, он отказался от разумной жизни, от разумного устройства ради чувства, которое принесло ему только страдания. А Вера Николаевна, напротив, отказавшись от чувства выбирает разум, спокойствие. Но счастлива ли она? На мой взгляд, она страдает от этого выбора, понимая, что ничего не может изменить.