Наприкінці ХІ ст. Вільгельм Завойовник наказав провести перепис усього населення Англії, її земель і міст. Народ називав цей перепис „Страшним судом”, тому що більшість селян, які потрапили на сторінки перепису, перетворювалися з вільних людей у віланів-кріпаків. У ХІІ ст. англійські селяни були в основному покріпачені. Найвищими суддями стали феодали – власники землі. Хочеш поскаржитися на образу з боку землевласника – звертайся до його ж суду і, звичайно, не розраховуй на справедливість.
Ще в ХІ ст. були видані „Лісові закони”, що забороняли під страхом смертної кари простому люду полювати в лісах, тому що відтепер вся дичина належала королю і феодалам.
Народ, який ще пам’ятав колишню волю, таке життя вважав жахливим і несправедливим. А священики й ченці стверджували, що світ – чудовий і влаштований він відповідно до Божої волі, а простій людині слід змиритися зі своєю долею.
Суди, варта, солдати, в’язниці, шибениці змушували людей приховувати свій гнів і образу. Та весь народ неможливо посадити за ґрати чи кинути під сокиру ката. Він продовжував жити надією на кращі часи, на захист доброї і благородної людини, непереможної у боротьбі зі злом. Ця надія і сприяла виникненню народних легенд про Робіна Гуда – захисника пригноблених.
У середньовічній Англії було немало людей, які стали розбійниками через „милість” королівського або феодального суду. Несправедливо ображені, оголошені поза законом, вони рятували своє життя, ховаючись у лісах і горах та нападаючи на багатих мандрівників.
У романі поруч із вигаданими персонажами діють реальні історичні особи.
Річард І (1157-1199) – англійський король (з 1189 р.) Від свого батька Генріха ІІ Плантагенета із Анжу отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення. Учасник Третього Хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога і звільнився лише тоді, коли сплатив викуп, а тим часом у Англії правив розбещений принц Джон, брат короля. Трохи приборкані раніше королівською владою феодали знову відчули волю. Не визнаючи ніяких законів, вони зганяли селян із землі, челядь їхня грабувала на дорогах купців та ремісників, народ визискували й пригнічували нечесні урядовці. В цих умовах простий люд жив вірою в те, що полегшення йому дасть лише король, повернувшись до Англії. Так образ короля став омріяним, наділеним ідеальними рисами. Ідеалізований він і в народних баладах: безмежно хоробрий, розумний, вправний у бою і водночас непохитно справедливий. Отож не слід дивуватися, що невгамовний бунтівник Робін Гуд покірливо схиляється перед своїм королем Річардом Лев’яче Серце і виявляє готовність служити йому вірою і правдою. Реальний король Річард І був жорстоким і грубим. Як пише В. Скотт, він учиняв блискучі, але непотрібні подвиги. Слава воїна була для нього вище за славу правителя.
Однак у романі письменник дещо ідеалізує Річарда, йдучи за авторами старовинних фольклорних балад. У фольклорі Річард – втілення народної мрії про доступного, демократичного, справедливого короля. В. Скотт теж звеличує свого героя, бо він сприяв об’єднанню англійської нації і, за задумом митця, виражав ідею визволення від засилля іноземних загарбників й утвердження сильної централізованої влади, мудрого правління.
Принц Джон (1167-1216) – англійський король (з 1199 р.) Зайняв престол після смерті свого брата Річарда І. Втратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним. Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства і навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього і змусили підписати в 1215 р. Велику хартію вольностей. У романі „Айвенго” принц Джон показаний хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – втілення правителя, котрий суперечить народним інтересам.
Якби Мартин Боруля здобув таки дворянство- це було б, в його баченні, піднесенням над простим людом, який він зневажав, та помстою Красовському за образу.
Объяснение:
Транделєв – повірений – сидить у хаті Борулі. Той приносить йому бумагу, в якій сказано, що його, Мартина Борулю – багатого шляхтича, чиншовика (це той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові) – зачислено до дворянського роду і Дворянське депутатське собраніє подає кандедатуру чоловіка на затвердження в Сенат. Мартин із цього приводу був несказанно радий: "Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!…". Тому він покликав Транделєва, щоб подавати апеляцію до суду на Красовського, який його НАЗВАВ БИДЛОМ, А СИНА- ТЕЛЯМ.
Розбурений розповідями Трандалєва про його схожі справи, Боруля не шкодує ніяких грошей, аби лише ДАТИ ПРИКУРИТИ КРАСОВСЬКОМУ. Почувши суму 100 карбованців, Мартин погодився ще й зверху докинути та швидко пішов по гроші.
Русский народ справедливо гордится боевой доблестью своих сынов, проявленной в Бородинском сражении. Это сражение произошло во время Отечественной войны — 7 сентября (26 августа по старому стилю) 1812 г. на Бородинском поле в 12 километрах западнее города Можайска, в 110 километрах от Москвы.
На Бородинском поле русская армия, отстаивая национальную независимость своего народа, насмерть билась с армией французского императора Наполеона I Бонапарта. К 1812 г. Наполеон покорил почти всю Европу. Использовав покоренные народы, он организовал огромную армию, двинул ее на Восток для того, чтобы разбить Россию, а затем завоевать мировое господство. Русская армия была численно втрое меньше армии Наполеона, и ей пришлось отступать вглубь своей страны, изматывая и обескровливая наполеоновские войска жестокими боями.
Свыше 800 километров враг по русской земле. До Москвы оставалось всего 110 километров. Наполеон рассчитывал занять Москву и продиктовать русским кабальные условия мира.
Но русские и не думали складывать оружие. Назначенный, главнокомандующим, талантливый боевой генерал, любимец солдат и офицеров Михаил Илларионович Голенищев-Кутузов решил преградить Наполеону путь на Москву и дать генеральное сражение французам на Бородинском поле.
Русские войска во время долгого отступления ждали этого боя. Они были полны решимости померяться силами с противником и готовы лучше умереть, чем пропустить врага. Горячий патриот и искусный полководец Кутузов умело организовал сражение на Бородинском поле. 7 сентября 1812 г. от 6 до 18 часов численно превосходящие силы французов непрерывно атаковали русских. Двенадцать часов, почти не прекращаясь, шли жесточайшие рукопашные схватки, стреляли с обеих сторон до 1000 орудий. Полки русских и французов целиком погибали в бою, не уступая друг другу ни шагу. Наполеон не считался с потерями и бросал в атаку все новые и новые части своей грозной пехоты и конницы, но ему не удалось добиться в Бородинском сражении успеха. Французская армия разбилась здесь о несокрушимую силу русских войск.
На Бородинском поле русские нанесли наполеоновской армии удар такой силы, что эта армия уже не могла оправиться. Бородинское сражение положило начало разгрому «великой армии» Наполеона. К концу 1812 г. война окончилась почти полным истреблением неприятеля. Остатки разбитой армии Наполеона были изгнаны за пределы России. В 1813— 1815 гг. Наполеон был окончательно разбит. Его империя развалилась, а сам Наполеон умер пленником на пустынном острове Святой Елены. Порабощенные им народы Европы восстановили с России свою национальную независимость.
Много лет с тех славных дней, и вот я вновь вернулся сюда. Здесь на Бородинском поле многие мои товарищи сложили свои головы за Россию.
Мы были молоды и отважны. Я служил в армии Петра Багратиона.
Накануне сражения я встретился с моим земляком Николаем Мартемьяновичем Сипягиным, который служил адъютантом Багратиона. Разговаривали долго, волновались, переживали сильно, готовились к бою, в котором решалась судьба Отечества, покажем ли себя достойными воинами.
Утром 26 августа, едва только забрезжили первые лучи солнца, раздался сигнал "Стройся! ". Я быстро вскочил, схватил ружьё и встал в строй воинов. Нам приказали защищать багратионовы флеши. Флеши- это такие полевые сооружения, которые с высоты птичьего полёта напоминают остриё стрелы. Длина наших флешей по каждой стороне была примерно 20 метров или чуть-чуть больше.
Навсегда запомню этот день! Французы шли в атаку на нас целых восемь раз. Но рядом с нами был сам Багратион. Он не прятался за нашими спинами, а вдохновлял нас своим примером, своей смелостью. Пару раз за день я видел Сипягина, чему был несказанно рад.
Бой п