Чацкий и Молчалин: классические образы комедии в современной интерпретации.
Чацкий - воитель. Он борется против идеалов, целей, стремлений старой Москвы, клеймит позором шутовство, бездумную роскошь и отвратительные нравы «разливанья в пирах и мотовстве». Образ Чацкого — идея, мораль пьесы, а Молчалин — одно из воплощений силы старого мира. В них не может быть ни малейшего сходства. Даже в чувство
любви Чацкий «бросается», как в живую, непосредственную и глубокую стихию жизни. В любви Молчалина к Софье нет фактически ничего, кроме корысти.
Так сравнивать можно очень долго, анализируя каждый жест или реплику героев. Но даже из нескольких примеров видно, что сама комедия — это борьба противоположностей: Чацкого с «веком минувшим» - Фамусовыми, скалозубами, молчалиными. Он жертва, но победитель. Фамусовское общество в борьбе с Чацким применяет сплетни, слухи, ложные обвинения — а это не оружие сильных. И поэтому Чацкий одерживает нравственную победу над ними, он оказался выше всей окружающей его серости и бездарности.
И самое важное: пьеса остается актуальной во все времена. Пока существует подхалимство, взяточничество, чинопоклонство, будут существовать такие же — разве что в слегка усовершенствованной форме - туго-уховские, загорецкие, хлестовы... А противостоять им, борясь всеми силами с отжившим миром, будут вечные Чацкие.
Особливості твору. Леся Українка написала цей твір всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Вона тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба.
У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними». Тому недаремно авторка вводить у свій твір міфічних істот: Мавку, Русалку, Лісовика, Перелесника, Водяника і Потерчат.
Особливості композиції
Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, їх наділено певними рисами вдачі за аналогією до людських.
Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.
Розвиток дії: з’являється молодиця Килина – втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці – уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» – «Того, що в скалі сидить».
Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.
Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.
Паспорт твору
Жанр – драма-феєрія
Літературний стиль - неоромантизм, модернізм
Рік написання – 1911 р.
Постановка на сцені – 1918 р.
Екранізація – 1961 р.
Події відбуваються в старезному лісі, на Волині, протягом року.
Тема – зображення світу людини й світу природи в їх гармонійних і суперечливих взаєминах, краса Полісся
Ідея – нездоланність життя, невмирущість мрії людини, незбагненна сила великого кохання.
Проблематика: духовності людини; пошуку гармонії в житті;
кохання і зради; сімейного життя;
матеріального і духовного; життєвого вибору;
роздвоєння душі; добра і зла;
гармонії людини і природи.
Папа для меня всегда был моим кумиром.
Когда я был маленьким, мой папа занимался силовыми упражнениями. Смотря на него, я всегда мечтал быть похожим на папу. Готовя блинчики, он ловко переварачивал их. Мой кумир мог ответить на любой непонятный мне вопрос. Всегда мне в трудной ситуации. И по сей день мы с папой- не разлей вода.
(Надеюсь