Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Естетичні особливості поетики. Олександр Олесь як лірик розвивався в річищі символізму — однієї з течій модернізму в західноєвропейському письменстві, в унісон з якою відбувалися художні шукання багатьох українських митців.
Характерні ознаки символізму — бунт проти антилюдя- ного суспільства, культивування екзотичних і заборонених тем, підкреслене естетство, посилена увага до підсвідомого, створення особливої метамови символів.
На українському ґрунті Олесь формувався під впливом попередників, що використовували фольклорну символіку, язичницькі та християнські образи-символи, народну міфологію, відбиваючи національну ментальність і традиції. Як і у творах Тараса Шевченка, Михайла Старицького, Лесі Українки, у віршах молодого поета оживають образи сокола та орла, що символізують відвагу і поривання до свободи („На високій скелі ранньою добою, / Кулею підбитий, сокіл клекотав. /І могутній клекіт розлітавсь луною / І орлів на волю попід хмари звав”). Символічного виміру набувають міфологічні образи води, сонця, зір, землі, вітру, солов'їв, квітів, які в художньому світі поета одухотворюються, уособлюють життєдайну силу рідної землі, увібравши яку, ліричний герой віддячує своїми піснями. На цій основі створилася Олесева естетична концепція світу і людини, його символістська поетика: змалювання емоційно-інтуїтивного, настроєвого, несвідомого, неопосередкованого враження; музичне відображення душевних станів героя та емоційних навіювань, відтінків настроїв. Так Олесь витворив український символізм. Митець прагнув за до мелодики вірша відбити ритми і настрої доби, органічно поєднуючи загальнолюдські й національні питання буття. Визначальною ознакою символістської лірики Олександра Олеся є її сугестивність (навіювання певних уявлень, асоціацій, настроїв тощо), яка визначає естетичну природу творів. Поет будує ліричну оповідь на навіюванні образу, апелюючи не до розуму читача, а до його почуттів, безпосередньої реакції на образи і картини. Сугестивна природа лірики Олеся визначає її символістську таємничість, багатозначність художнього світу, передбачає, що кожен адресат відчує і побачить уявно те, що йому найбільше імпонує. З цією метою митець використовував особливі поетичні прийоми: градацію, тобто поступове нагнітання образів, живописність словом, народнопоетичну і власну символіку, милозвучність, яка досягається вмілим застосуванням асонансів, алітерацій, звуконаслідувань, повторами, обрамленнями, а також майстерною системою віршових розмірів і римами.
Главным героем является старый полковник Запорожской Сечи Тарас Бульба, который мужественно сражается в боях за справедливость и православную веру, не жалея сил и жизни. В таком духе Тарас воспитывает своих сыновей Андрия и Остапа. Часто он относится к ним довольно жестко и со всей суровостью, но за этим сокрыта глубокая родительская любовь и гордость за своих детей. Тайком отец любуется Остапом , представляя его в будущем хорошим полковником. В Андрие он видит отважного воина запорожской Сечи. Бульба мечтает о том, как приедет на Сеч со своими сыновьями и гордо скажет всем: «Вот посмотрите, каких я молодцев привел к вам!»
Больше всего на свете Тарас Бульба ценит родство «по душе, а не по крови». И своими делами доказывает это. Когда Андрий, влюбившись в прекрасную полячку, изменяет казакам, он убивает своего младшего сына. Но, когда наступает смертный час старшего сына Остапа, Тарас невероятными усилиями пробирается в Варшаву на площадь, где происходит казнь. Рискуя своей жизнью, он откликается на немощный крик умирающего сына, поддерживая его.
Тарас Бульба – мудрый атаман. В жестокой битве он поднимает дух казакам, выкрикивая: «Есть ли порох в пороховницах?» И в свой последний час в смертельном бою казаки стремятся увидеть своего старого полковника.
Умирая, Тарас меньше всего думает об огне, « которым собираются его палить». Все мысли заняты безопасностью его товарищей. Последней командой он предупреждает казаков об угрозе, и тем самым им жизнь.
В своей повести Н.В.Гоголь показывает, что такую мощь, такую преданность своим товарищам, такой дух, которым обладает Тарас Бульба, не уничтожить никакой огонь и никакая сила.