а п'єсою Вільяма Шекспіра "Ромео та Джульетта")
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Кохання Ромео і Джульетта, світле, чисте та жертовне, розквітло у часи феодальної ворожнечі. За тих умов воно було викликом усьому суспільству, без перебільшень його можна назвати навіть героїчним.
Роди Монтеккі та Капулетгі були непримиренними супротивниками, покоління за поколінням брало участь у боротьбі, коли раптом сама природа подарувала їхнім нащадкам несподіване диво: двоє зустрілися і покохали один одного. Тоді усі умовності, стара мораль, навіть небезпека виявилися неважливими. Саме таким і має бути справжнє кохання, саме в цьому і ховається його переможна сила.
Ллється кров, обставини змушують Ромео стати проти власної волі вбивцею, він вимушений тікати, взагалі усе темне та зле протистоїть цьому почуттю, усе ніби покликане заважати закоханим. Але Ромео здатен ризикнути життям лише заради того, щоб побачитися з Джульеттою, навмисне затягуючи зустріч. Джульєтта також ладна піти на ризик в ім'я кохання, приймаючи зілля, що до їй зімітувати власну смерть: лише так вона діставала змогу вирватися з павутиння умовностей і зовнішніх обставин.
Кохання має більшу цінність, ніж життя, на думку обох закоханих. Життя нічого не варте, якщо не можна бути разом.
Так їхнє почуття виявляється сильнішим за смерть, хоча лише смерть дозволяє їм об'єднатися. Герої гинуть, але насправді це не поразка, а перемога кохання. Програє стара мораль ворожнечі: трагічна розв'язка особистої долі Ромео і Джульетта примиряє старше покоління Монтеккі та Капулетгі.
"Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту", — стверджує наприкінці п'єси Шекспір. Але цей сум — світлий, а трагедія в цілому — оптимістична. Обставини не знищили кохання, не роз'єднали Ромео і Джульетту. Мораль кохання — а кохання завжди символізувало саме життя — приходить у світ і утверджує нові цінності, нехай навіть настільки дорогою ціною, дарує надію на краще. Попри все, життя перемагає смерть, а любов — ненависть.
Татьяна — вдумчивая, романтическая натура, выросшая на русском раздолье.
Образ жизни героев продиктован тем, что Татьяна живет в деревне, а Евгений — в столице. Ее воспитывают няня, природа России, семейный уклад. Герой же был отдан с раннего детства на руки “Мadame и Моnsier”. “Русская душою”, героиня воспринимает жизнь в деревне спокойно. Она живет в гармонии с природой, поэтому не испытывает скуки, тоски. Татьяна — цельная богатая натура, а не пустой сосуд, который требует заполнения. Героиня любит читать романы, которые ей заполняют однообразие жизни, будят воображение. Русская старина близка героине. Татьяна с удовольствием слушает нянины сказки, верит гаданиям, приметам.
Онегин в суете светской жизни не чувствует ее прелести. Евгений рано устает от бессмысленной жизни, пытается наполнить ее чтением, трудом.Евгений не знает русской природы, не умеет ее любить и ценить, понимать ее, так как его воспитывали в городе да еще и иностранцы. Встретив Татьяну, он сразу понял и оценил ее, но “привычке милой не дал ходу, свою постылую свободу я потерять не захотел” — так потом он объяснит Татьяне причину своей холодности.
Испытание любовью герой не Он испугался подлинных чувств, потому что привык к светской фальши, “игре”, а искренность Татьяны испугала, даже оттолкнула Евгения. Он пытается обучить героиню скрывать подлинные чувства, уметь лицемерить, то есть тому, что умел сам.Онегин — противоречивая натура. Он не уважает поместное дворянство, среди которого живет, а с другой стороны — боится быть оклеветанным этими людьми. Из-за этой слабости Онегин убивает на дуэли приятеля и едет путешествовать, чтобы успокоить душу, совесть. А может быть, чтобы погибнуть от шальной пули. Последняя фраза приводит в ужас. Как же печальна и безысходна должна быть жизнь, если молодой человек мечтает о смерти!
Татьяна же по-прежнему ровна, спокойна, величава. Как ей дается это спокойствие?! Она хорошая “ученица”, прекрасно усвоившая урок, данный ей в деревне. Героиня лучше понимает Онегина, чем он сам себя.
Роман обрывается на полуфразе. Но автор сказал все, что хотел. Он создал образ героя двадцатых годов XIX века. Нарисовал прекрасный портрет русской женщины, уходящий корнями в деревенскую литературу.