Рассказывает Костя:
"— Вы ведь знаете Гаврилу, слободского плотника?
— Ну да; знаем.
— А знаете ли, отчего он такой всё невеселый, всё молчит, знаете? Вот отчего он такой невеселый. Пошел он раз, тятенька говорил, — пошел он, братцы мои, в лес по орехи. Вот пошел он в лес по орехи да и заблудился; зашел — бог знает куды зашел. Уж он ходил, ходил, братцы мои, — нет! не может найти дороги; а уж ночь на дворе. Вот и присел он под дерево; давай, мол, дождусь утра, — присел и задремал. Вот задремал и слышит вдруг, кто-то его зовет. Смотрит — никого. Он опять задремал — опять зовут. Он опять глядит, глядит: а перед ним на ветке русалка сидит, качается и его к себе зовет, а сама помирает со́ смеху, смеется... А месяц-то светит сильно, так сильно, явственно светит месяц — всё, братцы мои, видно. Вот зовет она его, и такая вся сама светленькая, беленькая сидят на ветке, словно плотичка какая или пескарь, — а то вот еще карась бывает такой белесоватый, серебряный... Гаврила-то плотник так и обмер, братцы мои, а она знай хохочет да его всё к себе этак рукой зовет. Уж Гаврила было и встал, послушался было русалки, братцы мои, да, знать, господь его надоумил: положил-таки на себя крест... А уж как ему было трудно крест-то класть, братцы мои; говорит, рука просто как каменная, не ворочается... Ах ты этакой, а!.. Вот как положил он крест, братцы мои, русалочка-то и смеяться перестала, да вдруг как заплачет... Плачет она, братцы мои, глаза волосами утирает, а волоса у нее зеленые, что твоя конопля. Вот поглядел, поглядел на нее Гаврила, да и стал ее спрашивать: «Чего ты, лесное зелье, плачешь?» А русалка-то как взговорит ему: «Не креститься бы тебе, говорит, человече, жить бы тебе со мной на веселии до конца дней; а плачу я, убиваюсь оттого, что ты крестился; да не я одна убиваться буду: убивайся же и ты до конца дней». Тут она, братцы мои, пропала, а Гавриле тотчас и понятственно стало, как ему из лесу, то есть, выйти... А только с тех пор вот он всё невеселый ходит."
Их несколько в тексте: истории о домовом, о белом барашке, о покойном барине, о лешем.
Быличка - рассказ о якобы происшедшем в действительности чудесном событии (рассказ о встрече с нечистой силой).
Объяснение:
Як варіант, можна схарактеризувати Софі з твору "Мандрівний замок Хаула" у такий іб:
Юна дівчина Софі – найстарша із трьох дітей у своїй родині. Окрім неї батьки мають ще двох доньок. Софі – справжня майстриня, «вона дуже спритно вправлялася з голкою»
Дівчина начитана, сумлінно доглядає за своїми сестричками, яких завдяки своїй майстерності у шитті ще й гарно вдягає: «...вона пошила для Летті темно-рожевий костюмчик, про який Фанні сказала, що він виглядає так, ніби куплений у найдорожчій крамниці у Кінгсбері».
Проте з Софі трапляється нещастя – чаклунка перетворює її на стару за помилкою. Так починаються її пригоди у чарівному місті. Дівчина наділена особливим вмінням наділяти предмети душею. Саме це допомагало їй вийти цілою із різних ситуацій, не заподіявши нікому шкоди. З дівчини знялось закляття старості й вона знову стала молодою. Не зважаючи на те, що вона думала, що залишиться самотньою, дівчина зустріла своє кохання – Хаула. І фінал твору натякає на те, що закохані залишились разом: «Вона знала, що довге і щасливе життя з Хаулом може виявитися значно багатшим на пригоди, ніж будь-яка казка, яка закінчується цими словами, але твердо вирішила спробувати».
Софі – щира та мудра дівчина, наділена позитивними рисами. Вона працьовита та сумлінна, має чимало талантів та містить у серці сподівання на диво.
