Прадавня людина вперше широко розплющила очі і зачудовано подивилася навколо себе. Коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і разом з тим жахливий. І для цього вона створила міф, казку. Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди, людина вчилася жити. Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? Такі питання поставали перед нею. І щоб відповісти на них, людина створила байку.
Леонід Глібов теж вирішує писати байки, бо в них можна висловити все те, про що говорити одверто з різних причин заборонено. У байках він викриває несправедливість і насильство, продажність суду, хабарництво, лицемірство, бореться зі злом.
Так, у байці "Лисиця-жалібниця" розповідається про лисицю, яка вихваляє гарне, справедливе життя в гаю. Вона картає котів, які безжалісні до птахів, ладні їх безневинних поїсти. За улесливими, медовими словами — "малесеньких", "безвинних", "як їх не жаліти" — приховується обличчя злої та хитрої людини. І на підтвердження цієї думки автор розповідає, що пташенята випали з гнізда, а Лисичка "прехорошенько їх поїла". В образі Лисиці автор засуджує лукавих, підступних, хитрих людей, які прикриваються хорошими словами, а насправді чинять зло.
Объяснение:
М. Ю. Лермонтов. В произведении «Поэт» Лермонтов сравнивает героя с кинжалом
М. Ю. Лермонтов.
В баснях И. А. Крылова чаще действуют звери, чем люди. Животные присутствуют во всех типах басен Крылова: философских («Два голубя»), социальных («Волк и ягненок»), исторических («Волк на псарне»), бытовых («Свинья под дубом»).
Принято считать, что образ каждого животного у баснописца — это аллегория какой-либо человеческой черты характера, например Обезьяна, Свинья — аллегория невежества; Осел — глупости; Кот — хитрости; Петух, Кукушка — бездарности.
