Я з великим жалем перегортаю останню сторінку неймовірного оповідання відомого американського письменника Г. Уеллса «Чарівна крамниця» і опиняюся у зовсім іншому, реальному, буденному і не такому цікавому світі. Читаючи твір, я майже годину насолоджувалася дивовижним, радісним, чистим почуттям, адже я знаходилися у світі чарівної казки, від якої не хотілося відриватися і повертатися до повсякденних проблем. На превеликий жаль, мій світ зовсім не схожий на той казковий і дивовижний, в якому жив головний герой оповідання - маленький Джип.
У «Чарівній крамниці» мене все цікавило, чарувало і вабило: і чарівні дзеркала, і найнезвичайніший у світі капелюх, і порцелянова рука з колодою чарівних карт, і продавець крамниці, який з дивовижною спритністю діставав з рота і з-за вух кришталеві кульки. А які чудові іграшки були в цій лавці! Це й чарівні потяги, які рухалися без пружин і пари, і стійкі олов’яні солдатики, і коник-гойдалка, і чудова лялька, яка плакала і промовляла: «Яйце є — яйця немає». Все це — світ чарівної незабутньої казки, неповторний світ дитинства, у якому я опинилася завдяки неперевершеному таланту Г. Уеллса.
Відповідь:
Брати: добрі, милосердні, маючи малі сили та кмітливість, рятують великого звіра; чесні, непідкупні, бережно ставляться до природи. Маленькі, але розумні та справедливі. (Позитивні герої)
Шпичак в оповіданні є втіленням зла. Він жорстокий та черствий, Лось потрібен йому вбитим, щоб продати його роги та м’ясо. Шпичак навіть не вагається у своєму рішенні підстрелити Лося на очах у племінників, тому що впевнений — вони будуть на його боці. Його самовпевненість зрадила йому — хлопці не захотіли мати з ним справу. У фіналі оповідання він дуже хоче, щоб Лось ожив. Але не тому, що йому шкода вбиту ним тварину або його мучить сумління. Він лише злякався відповідальності, бо якщо діти повідомлять керівництву заповідника про цю подію, у Шпичака будуть великі неприємності. (Негативний герой)
Риси характеру дядька Шпичака: жорстокий, боягузливий, схильний до безглуздих і необдуманих вчинків; по-споживацькому ставиться до природи, не дбає про її захист і збереження; убив звіра, якого хлопці щойно врятували, знаючи, що він із заповідника і скористатися здобиччю він безкарно не зможе. Дорослий, але нечесний і несправедливий, безжальний.
Характеристика лося: красень тайги, полюбляв галяву, обізнаний, стурбований, обережний , чутливий, наполегливий, цілеспрямований, вдячний людям, що його годують; розумів довкілля; вміло бореться з небезпекою.
Пояснення:
Стихотворение Марины Цветаевой «Уж сколько их упало в эту бездну» написано в 1913 году и относится к разряду философской лирики. Через это произведение поэтесса очень образно и метафорично выражает свои тайные помыслы, душевные переживания.
Она говорит, что никто не вечен, ничто не постоянно - «уж сколько их упало в эту бездну» . «Настанет день» , когда и самой повествовательнице придется «исчезнуть с поверхности земли» . А жизнь от этого не только не изменится, но даже будет продолжать бить прежним ключом, будто ничего не произошло: «И будет жизнь… И не было меня!» .
Здесь мысли Цветаевой тесно переплетаются с Блоковскими «Умрешь - начнешь опять сначала, и повторится все, как встарь…» .
Лирическая героиня, очень красивая (это мы видим из характеристики ее внешности при метафор «зелень глаз» , «золото волос») , грустит о сознании предопределенности своей судьбы, обращается «с требованием веры» и просит «о любви» .
Марина Цветаева на протяжении всего стихотворения использует одну «общую» антитезу, противопоставляя смерть молодости. Как и многие художники слова, поэтесса для усиления выразительности последнего использует литературный прием – контраст, стремясь подчеркнуть прекрасное путем изображения его на фоне страшного, ужасного, непонятного.
Начиная с пятой строфы, автор в отдельности противопоставляет конкретные понятия, используя языковые антонимы «чужие - свои» , «день – ночь» , «да - нет» и контекстные: «нежность - гордый вид» , «правда - игра» , тем самым усугубляя эмоциональную окраску каждого четверостишия .
Цветаева в своем стихотворении олицетворяет землю, называет ее «ласковой» , быть может, подчеркивая, таким образом, любовь к родине. Из словосочетания «ласковая земля» понятно, что лирической героине, такой «живой и настоящей» , совсем не хочется расставаться с жизнью.
Размер стихотворения – амфибрахий. Рифма – перекрестная ( АВАВ) , точная; в первом и третьем стихах каждой строфы–женская, во втором и четвертом - мужская.
Настроение стихотворения – пасмурное, почти дождливое, очень сильно навевающее тоску…