Эней в то же мгновенье энея слабеют от холода члены.\ он простонал и, обеи руки воздевая к светилам,\ голосом так вопиет он: "о трижды, четырежды счастлив,\ 95 кто на глазах у отцов, под высокими стенами трои,\ смерть удостоился встретить! о, данаев рода храбрейший,\ тидид! {8} и мне почему на илиакском поле погибнуть\ не довелось, и твоя эту душу рука не ? вергилий. перевод валерия брюсова энеида буря эней все молчат, обратив на энея внимательны лица. \ с ложа высокого так начинает эней-прародитель: \ "о царица, велишь обновить несказанное горе: \ как погибла троя, как приамово царство \ греки низринули, все, чему я плачевный свидетель, \ все, чего я был главная повествуя об этом, \ кто - мирмидон ли, долоп ли, свирепый ли ратник \ улисса - \ слез не прольет! василий жуковский 1822 разрушение трои\из "энеиды" виргилия эней так из пергама исходил эней,55 \ так за героем шла его креуза: \ но я - я не лишусь твоих очей, \ я буду счастливей в любви своей! вильгельм кюхельбекер 1823 аргивяне\трагедия эней то она водит с собой энея по городу всюду,\ кажет богатства ему сидонские, город готовый.\ чуть лишь начнет говорить - и смолкает, не кончивши речи.\ то с угасанием дня новый пир велит приготовить.\ чтобы в безумии вновь внимать богам илионским,\ взора опять не сводя с лица говорящего гостя. вергилий. перевод а.в. артюшкова энеида\любовь и гибель дидоны эней был парубок бедовый и хлопец хоть куда казак, на шаышц прыткий, непутевый, затмил он записных гуляк. когда жо трок/ в битве грозной сровняли с кучею навозной, котомку сгреб и тягу дал; иван котляревский энеида эней давно уж в поле.\ послал я вызов грекам. честь моя\ велит сегодня утром мне явиться\ пред ними! уильям шекспир. троил и крессида перевод т. гнедич
«Ще маленьке було, а знала і отченаш, і богородицю, і святий боже, половину вірую. А тільки було зачує дзвін, то вже не заграється, ні засидиться дома і каже: «Мамо! Піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату шажок на свічечку, а другий старцю божому подати». І в церкві вже не запустує і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є».
Про Марусину вроду:
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Детальний опис одягу Марусі:
«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички».
Про ввічливість Марусі:
«Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки дивиться під ноги. Коли з старшим себе зустрілась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуй, дядюшка» або: «Здорові, тітусю!» І таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться і ласкаво заговорить».
Про порядність Марусі:
«А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
Загальна характеристика Марусі:
«О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
