Контрастне протиставлення зовнішньої досконалості та внутрішнього безкультур’я, чітко “промальоване” Шоу в другій дії, досягає апогею у “з’яві” героїні в третій дії, коли вона - несподівано для господарки - опиняється у вітальні місіс Хігінс. Глядач бачить справжній “шедевр”: “Еліза, вишукано вдягнена, справляє таке враження своєю красою, що при її появі усі встають. Керована сигналами Хігінса, із відтрено-ваною грацією вона підходить до його матері”.
На це варто звернути увагу: “Усі встають”! Отже, також не можуть утриматися, тому встають разом з усіма, її “творці”? Чи зобов’язана “вставати” літня жінка, коли до її вітальні входить дівчина, яку вона, до речі, до себе не за Але пані Хігінс теж не утрималася…
Не можна не помітити, що поява Елізи викликає фурор саме тим, що дівчина бездоганна зовні, і це загальне “вставання” свідчить перш за все про відверте захоплення присутніх саме цією зовнішньою досконалістю героїні. Окрім того, тут поєднуються як краса дівчини, що дана їй Богом, так і набута завдяки навчанню чудова вимова. Проте, як тільки Еліза “входить у смак” розмови, очевидною стає дисгармонія зовнішнього і внутрішнього в ній: тут впадає в око її “натренована граційність” і покірне слідування сигналам Хігінса.
Объяснение:
Смысл «Тоска по родине» заключается в том, что куда бы человек ни сбежал, как долго он ни находился бы в изгнании, в эмиграции, сколько бы ни пытался забыться и стать равнодушным, он всё равно будет любить Родину, если она действительно много для него значила. Если это чувство — любви к родному краю — было однажды воспитано, от него не избавиться, не скрыться, не убежать. Это невозможно и, главное, не нужно — эти воспоминания важны для лирической героини Марины Цветаевой. И в итоге, в конце произведения она признаётся в этом.
Человек, у которого отняли Родину, страдает душевно настолько, что это практически перерастает в физическую муку, — вот что пытается сказать Марина Цветаева в своём лирическом произведении. Такова главная мысль стихотворения «Тоска по родине».
Но если по дороге — куст
Встаёт, особенно — рябина…
В этих двух последних строчках Марина Ивановна оставляет читателю намёк на то, что в действительности ей не всё равно, что родная рябина, такое русское дерево, напоминает ей родину, по которой она на самом деле скучает. В этом последнем предложении, оборванном на полумысли, заключается особенность композиции и новаторство автора.
Россия у Цветаевой ассоциируется с «Россия, родина моя!»
«Чужбина, родина моя!»
«Гордыня, родина моя!»
Символом Родины выступает куст рябины.
Тема России – традиционная тема в русской поэзии начала XX века. М. Цветаева создала новую образную систему для раскрытия данной темы - поэт творит эпоху в творчестве, рождает новые идеалы поколений. М. Цветаева создала свой мир, в котором Россия живет в ее сердце и поэзии.
