Колискові пісні – ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідним батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчост доводять, що не лише образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла. Більш сучасну групу текстів умовно можна назвати побутовою. Це твори, в центрі яких не стільки саме дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров’я, щастя, а скоріше світ, в якому дитина живе – її дім, родина. Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. Основним виразником колискової пісні є мелодія, яка навіває дитині сон.
Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойданням колиски. У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний з ще однією напівміфологічною істотою – котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається). Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті.
Митраша и настя - это родные брат и сестра. митраше 10 лет, а насте 12 лет: " был моложе сестры на два года. ему было всего только десять лет с " настя и митраша являются сиротами. их мать умерла, а отец погиб на войне: " двое детей. их мать умерла от болезни, отец погиб на отечественной " настя и митраша - дети из простой семьи: " даже дети, такие простые, как настя и митраша, понимали их " настя и митраша живут в селе где-то в ярославской области: " одном селе, возле блудова болота, в районе города переславля-" (ярославская область) маленькие настя и митраша сами ведут свое сельское хозяйство. у них есть коровы, коза, овцы, куры и поросенок: " родителей все их крестьянское хозяйство досталось детям: изба пятистенная, корова зорька, телушка дочка, коза дереза, безыменные овцы, куры, золотой петух петя и поросенок " " что-то скоро умненькие и дружные сами всему научились и стали жить "
Троекуров Кирила Петрович – богатый дворянин-самодур, отец Маши. Т. – человек избалованный и распущенный, опьяненный сознанием своей силы. Богатство, род, связи – все обеспечивает ему вольготную жизнь. Т. проводит время в обжорстве, пьянстве, сластолюбии. Унижение слабых, вроде травли зазевавшегося гостя медведем, – вот его удовольствия. При всем этом Т. – не прирожденный злодей. Он очень долго дружил с отцом Дубровского. Поссорившись с ним на псарне, Т. мстит другу со всей силой своего самодурства. Он с взяток отсудил у Дубровских имение, довел бывшего друга до умопомешательства и смерти. Но самодур Т. чувствует, что зашел слишком далеко. Сразу после суда он едет мириться с другом. Но опаздывает: отец Дубровский при смерти, а сын прогоняет его вон. Образом Т. Пушкин показывает, что беда не в самом помещике, а в социальном устройстве русской жизни (крепостное право, всесилие дворян). Оно развивает в непросвещенном дворянине веру в свою безнаказанность и безграничные возможности («В том-то и сила, чтобы безо всякого права отнять имение»). Даже любовь к детям искажается в Т. до предела. Он обожает свою Машу, но делает ее несчастной, выдав за богатого, но нелюбимого ею старика. Самодурство Т. отражается и на его крепостных. Они также спесивы, как и их хозяин. Троекуровский псарь дерзит Дубровскому-старшему – и тем самым ссорит старых друзей.
Колискові пісні
Колискові пісні – ліричні пісенні твори, які виконуються матір’ю (рідним батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати.
Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчост доводять, що не лише образно тематичною структурою, а й інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями.
В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла.
Більш сучасну групу текстів умовно можна назвати побутовою. Це твори, в центрі яких не стільки саме дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров’я, щастя, а скоріше світ, в якому дитина живе – її дім, родина.
Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини.
Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. Основним виразником колискової пісні є мелодія, яка навіває дитині сон.
Мати і дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності.
Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитям, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках.
Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойданням колиски.
У багатьох колискових мотив присипляння пов’язаний з ще однією напівміфологічною істотою – котом. Кіт у слов’янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі; стереже спокій; не відходить далеко від дому, завжди повертається).
Монотонний тихесенький наспів і пестливі слова мають заспокоїти, приспати дитя, тому м’якесенькими лапками підступає до мальованої колисочки пухнастий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон-дрімоту, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідають дитячому світосприйнятті.