Михайлик - уособлення духовного багатства, доброти і краси М. Стельмах у творі "Гуси-лебеді летять" розповів нам про найчарівніші дні свого життя - дитинство. Маленький Михайлик - син простих селян, якого з дитинства привчали бути добрим та людяним, нести в собі духовну красу, вміти бачити чарівність навколишнього світу. Хлопчик шанує старших, любить рідних та сприймає світ, як щось особливе та неймовірне. Михайлик вражає мене своїм вмінням бачити красу природи. Хлопець любить зорі, зачаровується красою жита в полі, відчуває особливий аромат трав у лісі. Він з захопленням слухає співи перепілок та стук дятлів. Хлопець допомагає батькам у господарстві, шанує землю, рано прокидається, щоб пасти коняку Обмінну. Михайлик - уособлення духовного багатства, доброти і краси.
Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Реальне життя України того часу і фантастика гармонійно поєднуються в цьому творі. Усе в казці може нагадувати дійсність, а може мати фантастичний характер. Чудовою особливістю “Ночі… ” є переплетення реальності й фантастики, часом таке тісне, що неможливо відокремити одне від іншого. Тут реальність пояснюється через фантастику. У різдвяну ніч із неба над Диканькою пропав місяць і піднялася заметіль, тому що чорт вирішила нашкодити ковалеві. Вакула збирався піти до Оксани порозумітися, але не хотів зустрічатися із Чубом, якого недолюблював Чорт спеціально украв місяць із неба й поклав у свою торбочку, щоб Чуб залишився будинку.
Фантастика, у свою чергу, здобуває реальні риси в сцені, коли рис, укравши місяць, прилітає до Солохи й починає доглядати за нею, як досвідчений дамський кавалер.
Гоголь використовує казковий мотив мандрівок (Іван-царевич проходить Мідне, Срібне й Золоте царство): Вакула летить із Диканьки Впетербург. Потрійне повторення епізодів – характерна риса фольклорних казок – є присутнім в “Ночі…”, щоправда, повторюються периферійні епізоди: Солоха ховає в мішки трьох своїх шанувальників (голову, дяка й Чуба), чорт же сам поринає в маленький мішок.
Был конец декабря. Приближался Новый Год. Все радовались приближающемуся празднику. Все - кроме мальчика Пети.
Мальчик Петя был очень обижен на папу и маму. Он недавно узнал, что Деда Мороза, оказывается, не бывает. И Снегурочки не бывает. Их изображают актеры - ну, или сами родители. Ему было очень горько и обидно, что его аж целых шесть лет обманывали, и он решил уйти из дома насовсем.
Мама и папа смотрели телевизор и не услышали, как захлопнулась входная дверь. Грустный Петя шел по заснеженному тротуару мимо красиво украшенных витрин, пока не дошел до площади, на которой стояла огромная елка. Елка была красиво украшена, а под ней стояли Дед Мороз и Снегурочка.
"Вы не настоящий!" - сказал Петя Деду Морозу. "Неправда, я настоящий" - ответил ему Дед Мороз. "Деда Мороза не существует", - важно сказал Петя. "А вы просто актер". "Да, я актер" - сказал Дед Мороз. "Сам подумай: на свете много-много детей, и Деду Морозу просто не хватит времени, чтобы каждого поздравить самому. Поэтому мы - его " "А где сейчас сам Дед Мороз?" - спросил Петя. "А вон он летит на своей упряжке" - указал куда-то вдаль актер. Петя посмотрел - и вдруг увидел, как в вечернем небе быстро-быстро несется упряжка Деда Мороза. Петя помахал ей рукой вслед и побежал домой.