Походження кукурудзи туманне. Хоча вчені знайшли пилок і качани віком понад 55 тисяч років, виявити дикорослих предків сільгоспкультури поки не вдалося. Більшість експертів вважають, що кукурудза з’явилася в Мексиці і стала результатом селекції
Объяснение:
Індіанці племені ірокезів вважали кукурудзу однією з Трьох Сестер, народжених Матір’ю-Землею. Разом з двома іншими сестрами — гарбузом і квасолею — її й досі цінують чимало фермерів Америки. Метод вирощування цих трьох культур навіть був представлений на монеті в 1 долар США 2009 року випуску.
Міф про походження кукурудзи:
У полях ставало усе менше і менше тварин. У ріках і озерах усе рідше і рідше можна було побачити спини сріблистих риб. Дерева вже не приносили плодів, зникли і великі звірі: ягуари, гризуни капивари, таніри, олені, муравьеди. У вечірнім повітрі вже не чувся переклик птахів жаку і птахів макуко: фруктові дерева засохли. Індіанці, що у ту пору ще не обробляли землю, зовсім зубожіли. З їхніх селищ пішла радість, що приносило їм достаток колишніх часів. Смутно виглядали їхньої хатини.
Засмучені старі цілий день спали на циновках, вони сподівалися, що бог Туна зішле їм барило меду. Жінки сиділи в колі на землі і скаржилися на свою бідність. Сумні юнаки дрімали з порожніми шлунками. А чоловіки від нічого робити бродили але лісам, де вже потрібно нікого було ловити за до ласо, пастки чи капкана. Навіщо вони були тепер їм потрібні?
Люди так жахливо страждали, що один раз на лісовій галявині два друзі-індіанці з племені гуарани вирішили попросити до у Великого духу – у Ньяндейари. Обоє добре знали, що для того, щоб дух почув їх благанням, необхідно принести жертву. Але яку? Вони готові були піти на найстрашніші іспити, аби не бачити, як їхнє плем'я, їхній родичі помирають від виснаження через те, що в них немає їжі.
Прийнявши таке рішення, обоє індіанця розтяглися на випаленій галявині і стали чекати. Настала ніч. На землю спустилася тяжка тиша, тяжка, тому що не чутно було голосів живих істот. Раптово в двох кроках від наших індіанців виник посланець Ньяндейари.
– Чого ви хочете від Великого духу? – запитав він.
– Ми просимо якої-небудь нової їжі для нас самих і для наших родин, тому що дичина, риба і плоди зникли з лиця землі.
– Добре, – мовив посланник. – Ньяндейара згодний почути ваше благанням. Але для цього ви повинні боротися зі мною доти, поки найслабший з нас не розстанеться з життям.
Обоє індіанці прийняли ці умови і кинулися на посланця Великого духу. Спочатку чувся тільки важкий подих борців, глухі удари падаючих на землю тіл так шурхіт піску, що розкидається ногами і сиплеться на траву. Незабаром, однак, слабший з індіанців підняв руки, схопився за голову і повалився на землю...
Він був мертвий. Його друг у глибокому горі поховав його неподалік від місця сутички.
Наступила весна, і, немов силою чарівництва, на могилі загиблого індіанця по імені Ауаті виросла прекрасна рослина з великими зеленими листами і золотавими колоссями. У пам'ять індіанця, що пожертвував собою для блага свого племені, гуарани назвали цю рослину – свою нову їжу – кукурудза ауат
Затем мы встречаем Онегина через несколько лет на балу. Он также бесполезно проводит время, семью не создал , занятия не нашел... Участвует во все таких же пустых разговорах. А время летит
Онегин - лишний человек, который не смог применить свои силы в реальной жизни и прожигает ее.
Татьяна — простая провинциальная девушка, она не красавица, но задумчивость и мечтательность выделяют ее среди других людей (“она любила на балконе предупреждать зари восход”), в обществе которых она чувствует себя одиноко, так как они не понять ее.
Дика, печальна, молчалива, Как лань лесная боязлива, Она в семье своей родной Казалась девочкой чужой.
Она не ласкалась к родителям, мало играла с детьми, не занималась рукоделием, не интересовалась модой:
Но куклы даже в эти годы Татьяна в руки не брала; Про вести города, про моды Беседы с нею не вела.
Единственным развлечением, приносившим удовольствие этой девушке, было чтение книг:
Ей рано нравились романы; Они ей заменяли все; Она влюблялася в обманы И Ричардсона и Руссо.
Татьяна живет страницами прочитанных ею книг, представляет себя на месте их героинь.