Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.
Наш герой — син теслі. Він живе в маленькому провінційному містечку Вер’єрі з братами і батьком і мріє вирватися звідси у великий світ. У Вер’єрі його ніхто не розуміє. «Усі домашні нехтували ним, і він ненавидів своїх братів і батька…» Юнак з раннього дитинства марив військовою службою, його кумиром був Наполеон. Після довгих роздумів він вирішує: єдина можливість чогось досягти в житті і вирватися з Вер’єра — стати священиком. «Пробити дорогу для Жульєна насамперед означало вирватися з Вер’єра; батьківщину свою він ненавидів. Усе, що він бачив тут, сковувало його уяву».
І от перша перемога, перший «вихід у світ». Жульєна за до себе в будинок вихователем дітей мер Вер’єра пан де Реналь. Уже через місяць діти обожнювали молодого вихователя, голова сімейства перейнявся до нього повагою, а пані де Реналь відчувала до нього щось більше, ніж проста повага. Однак Жульєн почував себе тут чужим: «він відчував лише ненависть і відразу до цього вищого світу, куди він був допущений тільки до краєчка столу…»
Життя в будинку пана де Реналя було наповнене лицемірством, прагненням до наживи, боротьбою за владу, інтригами і плітками. «Совість Жульєна стала нашіптувати йому: «Ось воно — це брудне багатство, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Які прекрасні були твої часи!..» Жульєн почував себе самотнім у цьому світі. Завдяки заступництву кюре Шелана Сорель потрапляє в Безансонську духовну семінарію. «Якщо Жульєн лише очерет, що гойдається, нехай загине, а якщо це людина мужня, нехай пробивається сам», — сказав про нього абат Пірар. І Жульєн став пробиватися.
Учився він гарно, але від семінаристів тримався осторонь. Незабаром побачив, що «знання тут і в гріш не ставлять», тому що «успіх у науках здається підозрілим». Жульєн зрозумів, що заохочується: лицемірство, «аскетичне благочестя». Як не намагався юнак видаватися дурником і незначною особистістю, не міг сподобатися ні семінаристам, ні начальству семінарії — занадто вже відрізнявся він від інших.
І нарешті — перше підвищення: його призначили репетитором з Нового і Старого завіту. Жульєн відчував підтримку абата Пірара і був вдячний йому за це. І раптом — несподівана зустріч з єпископом, що вирішила його долю. Жульєн переїжджає в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля і стає його особистим секретарем. Ще одна перемога. Починається життя в особняку маркіза. Що ж він бачить? «У цьому особняку не допускалися ніякі приємні відгуки про Беранже, про опозиційні газети, про Вольтера, про Руссо, ні про будь-що, що хоч якось віддавало вільнодумством і політикою. Найменша жива думка здавалася брутальністю».
Перед ним відкрився новий світ. Але цей новий світ був таким самим, як і світ у Вер’єрі і Безансоні. Усе було засновано на лицемірстві і наживі. Жульєн приймає всі правила гри і намагається зробити кар’єру. Його очікувала блискуча перемога. Але роман з дочкою маркіза Матильдою розладнав усі плани Жульєна. Матильду, цю пересичену світську красуню, приваблювали в Жульєні його розум, неординарність і безмежне честолюбство. Але кохання це було зовсім не схоже на яскраве і світле почуття, яке зв’язувало Жульєна з пані де Реналь. Кохання Матильди і Жульєна скоріше нагадувало дуель двох честолюбців. Але воно цілком могло б закінчитися шлюбом, якби не лист пані де Реналь, написаний під впливом братів-єзуїтів. «Скільки чудових планів — і от в одну мить… усе це розсипається на порох», — думає Сорель.
Лист пані де Реналь зруйнував всі плани Жульєна і поставив крапку на його кар’єрі. Прагнучи помститися, він робить безглуздий учинок — у вер’єрській церкві стріляє в пані де Реналь.
Отже, усе, чого так довго і цілеспрямовано прагнув Жульєн, доводячи, що він Особистість, було зруйновано. Після цього будуть в’язниця, суд, вирок. Довго розмірковуючи перед судом, Жульєн розуміє, що йому нема в чому каятися: саме те суспільство, куди він так прагнув потрапити, схотіло зломити його, у його особі воно вирішило покарати тих молодих людей низького стану, що насмілилися проникнути в «гарне суспільство». Жульєн знаходить у собі мужність гідно зустріти смерть. Так гине розумна і неординарна людина, яка зважилася зробити кар’єру, не гребуючи ніякими засобами.
Объяснение:
Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє
враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає
таку тему, як відношення не тільки між
молодими людьми, але і їх батьками.
Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.
Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.
Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.
Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним
мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,
скільки краси і сенсу міститися в
кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане
твір, жодна людина не залишиться
байдужим до нього.
Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.
Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають
двох закоханих, які не можуть бути
разом з-за розбіжностей між батьками.
Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.
