З невисокого, поораного корінням урвища Ассоль побачила, що біля річеньки, на плескатій здоровецькій каменюці, спиною до неї сидить чоловік, тримаючи в руках яхту-втікачку, і зусебіч розглядає її з допитливістю слона, який зловив метелика. Почасти запокоєна тим, що іграшка ціла Ассоль сповзла з урвищем і, близенько підійшла до незнайомця, втупилась в нього очікуючи коли він підніме голову. Та незнайомець так занурився у споглядання лісового сюрпризу, що дівчинка встигла розгледіти його з голови до ніг, встановивши, що таких людей, як цей незнайомець, їй бачити ще жодного разу не випадало.
Перед нею був не хто інший, як мандрівник-пішаниця Егль,-відомий збирач пісень, легенд, переказів і казок. Егль підняв голову, випустивши яхту,-так несподівано пролунав схвильований голосочок Ассоль. Старий хвилину розглядав її, усміхаючись і помалу пропускаючі бороду у великій, жилястій долоні. Прана-перепрана ситцева сукенка на силу прикривала до колін смагляві ноги дівчинки. Її темні густі коси, пов'язані мережаною хусточкою, збилися, торкаючись пліч.
