2)Мир, мужество и труд олицетворяет Герда, асамодовольный мир - это замок снежной королевы.
1)Приключения Герды - это плод фантации автора. В поступках Герды мы видим "образцы стойкости, твердой воли и нежного сердца". Девочка отправляется искать названого брата Кая. Она преодолевает все трудности: находит выход из заколдованого садика старушки, в осенний холод идет без башмачков по земле, с ворона проникает во дворец. Потом она сумела смягчить сердце маленькой разбойницы, добраться до Лапландии, с молитвы побороть стражей ледяного дворца и согреть сердце Кая, растопить его лед.
К праздному миру в этой сказке можно было бы отнести принца и принцессу, но они находят в себе достаточно доброты, чтобы девочке. К миру труда можно было бы отнести бабушку и родителей Кая и Герды, которые жили в маленьком доме и своим трудом создавали особый мир и уют.
Объяснение:
3)Приключения Герды — это плод фантазии автора. В поступках Герды мы видим «образцы стойкости, твердой воли и нежного сердца» (С. Я. Маршак). Девочка отправляется искать названого брата Кая. Она преодолевает все трудности: находит выход из заколдованного садика старушки, в осенний холод идет без башмачков по земле, с ворона проникает во дворец. Потом она сумела смягчить сердце Маленькой разбойницы, добраться до Лапландии, с молитвы побороть стражей ледяного дворца и согреть сердце Кая, растопить в нем лед.
Відповідь:Закінчувалося насичене важливими подіями, але загалом досить спокійне XIX століття. Ніби в передчутті майбутніх історичних буревіїв людство переживало соціальні трагедії та морально-етичні потрясіння. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних випробувань. Людина за цих умов мала не втратити почуття власної гідності, не схилитися перед життєвими обставинами. Але ж чи є взагалі захист від долі, яка вже стоїть на порозі, яка вже постукала у двері?
Над цими та іншими питаннями почав замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині судилося бути останнім представником старої театральної системи. Глядачі його драм бачили в цих творах провість нової сучасної драми. Величезним був вплив драм Ібсена на театральний світ того часу. Наприклад, у Росії на межі століть Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському художньому театрі трупа Віри Комісаржевської поставила кілька його драм.
Драма Генріка Ібсена „Ляльковий дім” поставила перед широким загалом читачів і глядачів нелегкі питання. Драматург був людиною суворої, але щирої вдачі. Його завжди приваблювали відверті, гідні кохання люди, які вміють жертвувати заради інших не тільки своїм добробутом, а й самими собою. Ібсен першим підняв завісу над приватним життям окремої сім’ї. Це довелося зробити задля того, аби розібратися в механізмі подружнього і родинного щастя. Саме від цього, на думку драматурга, залежить доля світу.
Головна героїня „Лялькового дому” Нора бачить сенс свого життя в любові до близьких їй людей, тобто чоловіка та дітей. Жінка щиро вірить, що в її сім’ї панують лад і щастя, адже вона і чоловік по-справжньому кохають одне одного. Є в Нори і власна таємниця. Вісім років тому жінка підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість позичити грошей у ділка Крогстада. Нора вчинила це заради того, щоб заплатити за лікування свого тяжко хворого чоловіка. Нора нічого не сказала про це в сім’ї. Згодом борг було віддано, а вдячності щасливій жінці було не потрібно. Таємниця Нори залишалася її радістю, доказом вірного кохання. Але біда вже стояла на порозі. Крогстад — людина досить невисоких моральних якостей — починає шантажувати Нору. Його мета — отримати шляхом шантажу видну посаду в банку Торвальда — чоловіка Нори. Лист Крогстада до Торвальда не тільки розкриває давню таємницю, але й з’ясовує, хто є хто. Дізнавшись про борг Нори, чоловік починає непокоїтися, адже за тих часів кожна добропорядна сім’я могла стати приводом для скандалів і пліток. До того ж Торвальд боїться за своє становище в банку. Він уже розмовляє з дружиною немов зі справжньою злочинницею: „О, яке страшне пробудження! Усі оці вісім років... вона, вона, моя радість, моя гордість... була лицемірка, брехлива... гірше... О, яка бездонна прірва бруду, потворності!” Торвальд несамовито бажає зберегти зов-нішню доброчинність. Дружина ніби перестає для нього існувати. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація вирішується довол зрозумівши, що він зробив непорядний вчинок, Крогстад відмовляється від своїх зазіхань, кажучи, що вже ніщо не загрожує Норі і Торвальду Хельмерам. Торвальд щасливий, але Нора вже не та. Жінка збагнула, що, прагнучи щастя в сімейному житті, вона принесла тяжку жертву: лишилася почуття власної гідності. Нора відчуває себе лялькою в руках чоловіка. Дім, побудований на брехні, не може бути справжнім домом: мов ляльковий будинок, він падає після першого наступу злої долі. Нора збирається піти з дому. На запитання занепокоєного Торвальда, чи повернеться вона, жінка з рішучістю відповідає: „Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб співжиття насправді стало шлюбом”. Чоловік намагається втримати Нору, нагадуючи про так званий „обов’язок перед чоловіком і дітьми”. У відповідь він чує те, на що взагалі не чекав. Нора відповідає, що вона не тільки мати сім’ї, а „передусім людина, так само, як і ти, — або, принаймні, повинна стати людиною”.
Своїм твором „Ляльковий дім” Генрік Ібсен зробив кілька важливих драматургічних і соціально-психологічних відкриттів. На протязі XX століття тривала боротьба за повноцінну участь жінки в усіх сферах життя, а європейський театр пішов шляхом, накресленим норвезьким драматургом. А сімейна драма і сьогодні залишається найпопулярнішим літературним жанром.
Пояснення:
Сама фигура жандарма в финале пьесы далеко не случайна. По мысли Гоголя (об этом речь шла в черновой редакции «Театрального разъезда») , немая сцена выражает идею закона, при наступлении которого «все побледнело и потряслось» . И в окончательном тексте «Театрального разъезда» «второй любитель искусств» , наиболее близкий автору по своим взглядам, говорит, что развязка должна напомнить о законе, о защите правительством справедливости. Здесь Гоголь был вполне искренним. Однако, — отмечает И. Винницкий, — «мысль о торжестве законности в «Ревизоре» давалась как намек, как идея должного и желаемого, но не реального и осуществленного» .
В немой сцене действующие лица поражены единым чувством страха, обрушившегося на них с известием о прибытии настоящего ревизора. Но, исходя из «Развязки «Ревизора» , тот в конечном итоге выступает у Гоголя не воплощением государственной законности, а как некая надмирная сила, величие которой заставляет все живое окаменеть. Поэтому на физиономиях и в позах каждого персонажа лежит печать особого — высшего — страха, а «живая картина» всеобщего окаменения вызывает ассоциацию со Страшным судом, «переживаемым, по замечанию С. Шульца, совсем по средневековому, — в миг здешней, земной жизни — заочно, но в священном ужасе от вдруг наступившего сопряжения времен, сопряжения своего «здесь» и своего «там» .
Вместе с тем с появлением настоящего ревизора каждый из персонажей оказывается лицом к лицу и со своей совестью, являющей им их истинный облик. Таким образом, по мысли автора, личная совесть становится ревизором жизни человека. Из всего вышесказанного отчетливо видно, что комедия «Ревизор» переходит в плоскость морально-религиозных размышлений ее творца, которые начнут с течением времени занимать все большее место в сознании Гоголя.
Немая сцена вызвала в литературе о Гоголе самые разнообразные суждения. Белинский, не входя в подробный разбор сцены, подчеркнул ее органичность для общего замысла: она «превосходно замыкает собою целость пьесы». А как трактовал немую сцену сам Гоголь? Нам неизвестно, что говорил он по этому поводу до представления «Ревизора» . После же представления писатель много раз подчеркивал, что немая сцена выражает идею «закона» , при наступлении которого все «побледнело и потряслось» . В «Театральном разъезде» «второй любитель искусств» , наиболее близкий Гоголю по своим взглядам (ему, например, принадлежат высказывания об Аристофане, об «общественной комедии») , говорит, что развязка пьесы должна напомнить о справедливости, о долге правительства: «Дай бог, чтобы правительство всегда и везде слышало призвание свое — быть представителем провиденья на земле...». Гоголь дал немую сцену как намек на торжество справедливости, установление гармонии. А в результате — ощущение дисгармонии, тревоги, страха от этой сцены многократно возрастало. В «Развязке Ревизора» Гоголь констатирует: «Самое это появленье жандарма, который, точно какой-то палач, является в дверях, это окамененье, которое наводят на всех его слова, возвещающие о приезде настоящего ревизора, который должен всех их истребить, стереть с лица земли, уничтожить вконец, — все это как-то необъяснимо страшно!». В литературе о «Ревизоре» часто ставится вопрос: что предпримут Городничий и другие с появлением нового ревизора? Говорится, что с приходом жандарма все стало на свои места и вернулось к исходной позиции.