Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші — всьому голова", — ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу.
Герасим Калитка — центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства — земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..."
Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє".
Дивіться також
"Сто тисяч" (повний текст)
"Сто тисяч" (скорочено)
Визначте характер конфлікту п'єси
Біографія Івана Карпенка-Карого
Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг — п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці — не дав-таки зятеві".
Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян.
Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"
Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації.
Объяснение:
Жил горбатый медведь. Он был настоящий лентяй. Увидел однажды спелую шишку, и тут же у него заныло плечо, под мышкой колоть стало.
— Как я, больной, на кедр влезу?
Ходит вокруг. Через мелкие колоды шагает. Увидит колоду покрупней — и прямо по ней идет: ему лень шагнуть повыше. Вдруг: стук! — шишка сама упала медведю на темя. С темени к ногам.
—Вот это ловко!—оказал медведь и посмотрел вверх, не упадет ли еще что?
— Ой, великий медведь, — пискнула рябая кедровка, — я вам лучшую шишку бросила.
Перья у кедровки взъерошились, голос дрожит. Она сидела на ветке, клевала орехи, уронила шишку, шишка стукнула медведя. Испугалась кедровка, не знает, как оправдаться.
— Я все лето, всю осень эту шишку вам берегла. Очень рада, что вы пришли. Еще десять шишек могу вам спустить.
— О-о, яйла! Вот гостеприимная птица тебе!..
От этой похвалы кедровка совсем счастливая стала.
Ведь она не один раз теряла шишки. Их подбирали мыши, бурундук, человек. И никто ей не говорил. А медведь хрустит орехами да урчит:
— Мы теперь с тобой друзья. И дети наши пусть дружат.
Что еще говорил медведь, никто не понял, потому что рот у него был набит орехами. С тех пор он подружился с кедровкой.
Уж давно видел медведь, как посреди чистой поляны растет молодой кедр, как наливаются, зреют его темные шишки. Теперь к осени они стали тяжелые, словно свинец. Ветки кедра от тяжести гнутся к земле. Совсем просто было бы эти шишки сбить, да собирать лень.
мне, кедровка!
—Ох, дядя, здесь трава шибко густая. Мне одной не управиться. Если позволите, я позову свою родню. — Зови!
Кедровка взлетела на вершину лиственницы, раза два крикнула, и все ее родные, все знакомые слетелись на поляну. А медведь свое дело знает: шишки бьет. Бьет и бьет. Когда на кедре не осталось ни одной шишки, медведь сел отдохнуть. Глядит — на поляне ни птиц не видно, ни орехов. Только одна гнилая шишка у задней левой ноги валяется. И к этой последней шишке добрая кедровка тоже не постыдилась подлететь. Схватила и унесла.
— Тьфу! — плюнул медведь. — Ешьте мои орехи, ешьте! Сколько бы вы ни съели, все равно к зиме ложки крови в вашем теле не наберется, куска мяса с большой
палец на костях не вырастет. А я был жирный, зимой еще толще буду.
В самом деле, медведи всегда жиреют к зиме. А кедровка, сколько б орехов она ни съела, все никак не может поправиться.
Объяснение:
