Легенда гласит, что мифическое дерево-великан, дерево жизни, было и в Степи. Его именовали - Байтерек. ... Считалось, что ствол Байтерека является земной осью - мостиком, соединяющим грешную землю и святые небеса. И по стволу Байтерека достойнейшие из праведников поднимались на небеса - беседовать с небожителями.
2. Казахская легенда. Давным-давно на берегу величавой степной реки жил музыкант по имени Ойлыбай. Он обладал великим даром извлекать из кобыза* густые, тягучие звуки, которые заставляли людей замирать от восторга. ... Говорили, что волшебством своей игры музыкант мог вызвать бурю и ливень, гром и молнию.
3. Одна из легенд про Жумбактас-камень загадку, гласит: В стародавние времена жил в степях один бай. Было у этого бая много сыновей, но его главной радостью, алмазом в его богатств была единственная дочь-красавица, умница, рукодельница и лихая наездница. Сватались к ней только баи и бии
Автор зображує своїх героїв не стільки за до описування зовнішніх проявів їхнього життя (як це робили, скажімо, Бальзак або Діккенс), скільки за до рунтовного й скрупульозного аналізу найтонших порухів їхніх душ, психологічних глибин (славнозвісний «психологізм Достоєвського) у моменти найвищого напруження душевних сил, у так званих «межових ситуаціях». Якщо в текстах інших романістів часто використовуються докладні описи (портрети, інтер’єри, пейзажі), то в «Злочині і карі» значно більше діалогів і монологів. Власне авторського «голосу» (що, як ви вже знаєте, притаманне, наприклад, Діккенсу з його прямими звертаннями до читача) у Достоєвського дуже мало. Кожний персонаж має свій неповторний голос, свій тип свідомості. Так, самозакоханий і процвітаючий Лужин мислить і розмовляє зовсім не так, як розумний і втомлений насолодами життя цинік Свидригайлов. «Голос» енергійного й діяльного Разуміхіна абсолютно відрізняється від жовчно-скептичних інтонацій Раскольникова. Тому письменник і зіштовхує думки різних героїв, створює їхні діалоги або полілоги, де звучать рівноправні голоси.
