Первый период тв-ва - время поэтического самоопределения Пушкина, время выбора пути.
Уже в лицейские годы он был рядом с писателями, которые боролись против омертвевших канонов классицизма, стремились модернизировать лит язык, сблизить русскую лит. с европейской. (Лит общество “Арзамас”). Это стало важным моментом эстетического самоопределения.
В лицейских стихах много перекличек с русскими и французскими пис. Звучат мотивы лирики Батюшкова (гармония стихов) и Жуковского (романтическая поэзия чувств) . В немногих гражданских стихах предстает учеником Державина. Но Пушкин выбирал не учителей, а художественные системы.
Лицейская лирика не питалась какими-то устойчивыми настроениями. П многолик, переменчив. (Возвышенная патетика гражданской лирики уживались с легкомыслием стихов “на случай”)
Сквозь внешнюю пестроту и несовершенство поэтических форм лицейской лирики проступила главная черта пушкинского отношения к миру: он воспринимал его как тайную, скрытую гармонию. Она открывалась поэту во всем - в высоком и низком, в мыслях и чувствах, в жизни и искусстве.
Это Байтерек. Есть такая легенда: Байтерек-дерево жизни. На конце дерева сидела птица Самрук, которая слидела за солнцем, чтобы его не съели. Внизу дерева жил Дракон. Он был страшный и ужасающий. Поэтому у здания байтерек есть на самом верху желтый шар, а на самом низу узоры в виде огня. Если присмотреться: то само здание похоже на дерево. И каждый раз когда птица улетала, Дракон сьедал солнце, таким образом появилась ночь. И каждый раз когда она прилетала, и откладывала яйцо (Солнце), появлялся день.
Я прочитала оповідання Ернеста Сетона-Томпсона «Лобо». Як на мою думку, майже усі оповідання про звірів цього автора закінчуються трагічно.
Мені дуже жаль Лобо – головного героя оповідання. Лобо був гігантським вовком, ватажком зграї, яка складалася з п’яти вовків. Лобо мав авторитет у зграї, тому кожне доручення його відразу ж виконувалося. Лобо був дуже розумним, хитрим, обережним. У Лобо була подруга – білосніжна вовчиця Бланка. І я цілком розумію ненависть вовка до людей після того, як ті безжалісно вбили його Бланку. Цим вони думали завдати йому перший удар. І Лобо не взяв у людей ні їжі, ні води, коли вони спіймали його своїми пастками. Вовк був голодним, але презирливо дивився на людей та не брав їжі. А люди змусили його тяжко страждати, адже орел помирає без їжі, лев конає без сили, а голуб гине без любові. У Лобо відібрали і свободу, і силу, і любов. А на наступний день він помер. Тоді мене вразила одна річ, яку сказав старий ковбой: «Ти хотів бути з нею? Ну що ж, тепер ви разом».
Мене обурює поведінка тих людей, які полювали на Лобо, хоча він був невинний, адже вовк по природі своїй хижак, він харчується м’ясом. Його не перевчити, він такий від природи. Люди не давали йому спокійно жити: робили засідки, спускали на нього собак, стріляли з пістолів, ставили капкани, отруювали м’ясо овець. Їх навіть за вбивство Бланки та Лобо не покарали!
Чесно кажучи, мені не сподобалось це оповідання. Мені жаль Бланку, Лобо. Вони померли просто по волі людини. Мені дуже хочеться, щоб більше ніхто не страждав так, як страждав Лобо!