Талановитий автор В. Г. Короленко у творі «Сліпий музикант» розповів історію обдарованого хлопчика, який був сліпий від народження. У цьому творі автор розкриває таку тему, як роль мистецтва в житті людини.
Петрусь народився в негоду, що стало символом прийдешнього нещастя. Хлопчик був абсолютно здоровий, от тільки з народження доля позбавила його можливості бачити фарби цього світу. Його виховували мати і дядько. Вони завжди були поруч, дозволяли хлопчикові адаптуватися до світу, який його, як каліку тільки відштовхував.
Петрусю доводилося складніше інших дітей, адже він не бачив. Але дитяча душа хлопчика почала тремтіти, коли на п’ятому році життя його вибрала музика. Музика виступає у книзі ще одним героєм і ангелом охоронцем незвичайного хлопчика. Захоплення музикою відкрило для дитини небувалі фарби існуючого світу, світу емоцій, котрий він розумів на універсальній мові. Звуки давали Петрусю можливість бути повноцінною дитиною. Саме професійні заняття фортепіано дозволили хлопчикові, який не бачив від народження, відчути всю повноту життя, знайти подругу, побудувати сім’ю і відчувати себе повноцінною людиною.
Петрусь пройшов ряд невдач та горя, впоратися з якими йому до близькі та сусідська дівчинка Евеліна. Музика ж дозволила герою реалізувати себе як особистість, відчути впевненість і дало усвідомлення, що він такаж повноцінна людина, як і всі інші.
Я очень люблю русские народные сказки и былины. Поэтому особенно тепло отношусь к творчеству Виктора Михайловича Васнецова. Мне известно, что это многоплановый художник: он и мастер монументальной живописи, и архитектор. Но особенно интересен был ему мир поэтических русских сказок, былин и легенд, в которых отражена душа нашего народа, его мечты и чаяния. К этому волшебному миру Васнецов обратился первым из русских художников, создав свои знаменитые эпические полотна: “Богатыри”, “Аленушка”, “После побоища”. Эти картины воистину стали народными, символами красоты и силы русского народа. В своих картинах-сказках Васнецов широко использовал специфику самого жанра живописи. Ни в музыке, ни в слове нельзя со всей ясностью показать внешность людей, их движения, выражения лиц, покрой и цвет костюмов, форму и цвет предметов и т.д. Живопись дает художнику такие возможности. Однако живопись не может изобразить действие, развернутое во времени. Художник должен выбрать один характерный момент, важный для всего повествования в целом. Мне 'кажется, Васнецову удалось в своем творчестве преодолеть этот временной барьер. Он насыщает сюжет картины-сказки такими подробностями, о которых не упоминается в литературном тексте, превращает его в сложную, многогранную красочную композицию. В картине “Царевна-лягушка”, например, во время своего знаменитого танца на царском пиру Василиса Премудрая по тексту сказки “махнула левой рукой — сделалось озеро, махнула правой — поплыли по воде белые лебеди...”. Взглянув на картину и сравнив ее с литературным текстом, сразу же обнаруживаешь на картине новые детали: кроме сидящих на воде лебедей, на втором плане вслед за облаками летит еще пара белоснежных птиц, а вдали синеет лес и золотится пшеничное поле. Эти дополнительные детали создают ощущение действия, развернутого во времени и даже пространстве. Присутствие на картине облаков как бы сообщило птицам энергию движения. Сама Василиса Премудрая изображена в момент перед свершением очередного чуда. То есть предполагаемое движение руки держит нас в ожидании следующего действия. Я видел рисунки других художников на эту тему. Они рисовали героиню в момент, когда птицы вылетают их ее рукава. Но, к сожалению, несмотря на всю внешнюю обозначенность действия, самого действия, увы, не ощущается. Поэтому опыт Васнецова несомненно уникален
