Печорин с самого начала говорит о том, что устал от светской жизни, перепробовав в свое время все.
По Печорина мнению, именно общество сделало его эгоистичным, скрытным человеком. "Лучшие мои чувства, боясь насмешки я похоронил в глубине сердца: они там и умерли. Я говорил правду – мне не верили: я начал обманывать"
Печорин презирает светское общество. Он говорит о нем, как «сборище богатых и титулованных бездельников», которых интересуют только сплетни, карточные игры, интриги, погоня за деньгами и наградами. Он лишний среди этих людей.
Перший том був написаний Овідієм під час проходження до місця заслання. [5] Овідій звертається до скорботної дружині, друзям - справжнім і помилковим, а також до своїх попередніх творів, як наприклад «Метаморфози». Овідій захищає себе і свій твір звертаючись до багатьох знаменитих поетів, які зачіпали ту ж саму тему, що і він тепер - Анакреонт, Сапфо, Катулл і навіть Гомер і Евріпід. Він описує своє важке подорож в дальній куток Римської імперії, попутно порівнюючи його з посиланнями Енея і Одіссея, а також вибачається за недоліки свого твору
Объяснение:
( Я старалась...)
ну, скажи, что Бэла лучше стреляла, дралась на мечах и могла выпить горилки больше, чем Печорин