Кто такой Герасим? Глухонемой Герасим - крепостной крестьянин. Он служит дворником у старой капризной барыни в Москве. Однажды Герасим маленькую собачку, которую кто-то бросил в реку. Герасим берет собачку к себе, ухаживает за ней и дает ей кличку "Муму". Вскоре собачка Муму становится лучшим другом Герасима. Благодаря Муму жизнь Герасима наполняется радостью и смыслом. Однажды старая барыня приказывает слугам избавиться от Муму. Герасим решает лично утопить собачку, потому что не хочет, чтобы это сделали другие. После смерти Муму мужчина покидает дом барыни и возвращается в деревню, где прожил всю жизнь. Характеристика Герасима в рассказе "Муму" Тургенева: описание внешности и характера Герасим является крепостным крестьянином одной старой барыни, живущей в Москве: "...считался едва ли не самым исправным тягловым мужиком..." (раньше Герасим жил в деревне) Должность Герасима - дворник: "...дворник Герасим..." "...Герасима привезли в Москву, купили ему сапоги, сшили кафтан на лето, на зиму тулуп, дали ему в руки метлу и лопату и определили его дворником..." (Герасима привезли из деревни город работать дворником у барыни) В его обязанности входят следующие работы: "...Дела у него было немного: вся обязанность его состояла в том, чтобы двор содержать в чистоте, два раза в день привезти бочку с водой, натаскать и наколоть дров для кухни и дома да чужих не пускать и по ночам караулить..." Герасим является инвалидом, глухонемым с рождения: "...глухонемой от рождения..." "...о проделках немого дворника..." "...Герасим ничего не слыхал <...> для него самый шумный день был безмолвен и беззвучен, как ни одна самая тихая ночь не беззвучна для нас..." Он мычит, когда хочет что-то сказать: "...с ласковым мычанием закивал головой" "...стоял Герасим. Глупо смеясь и ласково мыча, протягивал он ей прянишного петушка..." Герасим является мужчиной средних лет, "мужиком": "...солнце озарило <...> только что расходившегося молодца..." "...славный мужик..." "...дворник Герасим, мужчина..." О внешности Герасима известно следующее: "...Его лицо, и без того безжизненное, как у всех глухонемых..." "...мужчина двенадцати вершков роста, сложенный богатырем..." (рост около 2 метров) "...ветер с родины, – ласково ударял в его лицо, играл в его волосах и бороде..." "...при виде его громадной фигуры..." "...продолговатые и твердые мышцы его плечей..." "...налегая огромными ладонями на соху..." "...протянул свою огромную ручищу..." "...он принагнул тебя своей тяжелой ручкой..." "...ведь у него Минина и Пожарского рука..." (памятник Минину и Пожарскому в Москве, отлитый из бронзы) "...под его железными кулаками..." "...скрестив могучие руки у ней на спине..." "...проносили сильные его ноги..." "...пошел, тяжело ступая, в свою каморку..." Рост Герасима - почти 2 метра: "...двенадцати вершков роста..." (рост в два аршина и двенадцать вершков - это 195 см, то есть почти 2 метра) У него грубые манеры: "...Она было хотела отказаться, но он насильно впихнул ей пряник в руку, покачал головой, пошел прочь..." "...довела до сведения барыни грубый поступок Герасима..." Об одежде Герасима известно следующее: "...Герасима привезли в Москву, купили ему сапоги, сшили кафтан на лето, на зиму тулуп..." "...прикрыл его своим тяжелым армяком..." (армяк - верхняя одежда из шерстяной ткани) "...в своей красной крестьянской рубашке он казался каким‑то великаном перед ними..." "...показался Герасим. На нем был праздничный кафтан..." "...Он даже не обернулся, шапку надел только на улице..." Герасим выглядит богатырем и великаном: "...соорудил <...> истинно богатырскую кровать..." "...он казался каким‑то великаном перед ними..." "...здоров и могуч по‑прежнему и работает за четырех по‑прежнему..." Внешне герой похож на зверя (медведя, льва): "...И чем ты этого медведя к себе приворожила? А ведь он убьет тебя медведь эдакой..." "...Ведь это какой‑то зверь, идол, Гаврила Андреич, – хуже идола… осина какая‑то..." "...как лев, выступал сильно и бодро..." Герасим - довольно необычный, "замечательный" человек: "...Из числа всей ее челяди самым замечательным лицом был дворник Герасим..." "...ведь тот‑то, леший, кикимора‑то степная..."
Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.
Все це дійсно відображається в «Різдвяній пісні». Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія — і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі,що помер саме на Святвечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті, — і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.
Доречно пояснити, що слово *Scrooge* у перекладі з англійської — скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона — Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: «здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли! очі блищали, а з рота йшла пара»! Свого героя Діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. «Твої губи дрижать, — промовив Дух. — А що це котиться по твоїй щоці?» Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе — заплакав. І якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: «Веди мене куди хочеш! Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.
П’ять строф «Різдвяної пісні в прозі» — це гімн на славу Різдва, «днів милосердя, доброти і всепрощення.., єдиних Днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, — навіть у бідних і знедолених, — таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили».
Одне з якнайкращих добрих і світлих свят — це свято Різдва. У кожного народу є свій літературний твір, присвячений Різдву: «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, «Сніжна королева» Андерсена, цикл «Різдвяних повістей» Ч. Діккенса, серед яких «Різдвяна пісня у прозі» як прояв віри в добру суть людини, у можливість перетворень напередодні Різдва.
У творі Чарльза Діккенса чарівна сила Різдва — Духи Різдва — напередодні свята до головному героєві — Скруджу — людині, що потрапила під владу грошей, по-іншому подивитися на життя, позбавитися від черствості та відособленості. Пригадати себе у дитинстві й багатьох інших людей, тих, що зустрілися йому на життєвому шляху. Стати чуйною людиною, відчути потребу в спілкуванні з іншими людьми і наданні до тим, хто цього потребують. Духи Різдва вилікували Скруджа від зла і жадання грошей, змінили його.
Так чарівна зустріч, що відбулася в ніч перед Різдвом, змінила світосприймання Скруджа, і він почав по-іншому відноситися до життя і навколишніх людей. А свята стали для нього не «марною втратою часу», а прекрасною можливістю зробити щось приємне.