опублікований 1852 року. На думку історика Вілла Кауфмана роман «сприяв утвердженню підґрунтя громадянської війни»[1].
Стоу була вчителькою й активною аболіціоністкою. Головним персонажем свого роману вона зробила дядька Тома, старого чорношкірого раба, відданого своїм білим господарям. Роман, написаний у дусі сентименталізму, зображує реалії життя рабів, водночас проводячи думку, що християнська любов здатна здолати навіть таке негативне явище, як рабство[2][3][4].
Роман став одним із бестселерів 19 століття[5], другою за кількістю продажів книгою після Бібліі[6]. Вважається, що він сприяв зростанню руху аболіціоністів у 1850-их роках[7]. За перший рік після публікації було продано 300 тис. примірників тільки в США, понад мільйон у Британії[8]. Через три роки після публікації його вже називали «найпопулярнішим романом нашого часу» [9]. Існує легенда, що на початку громадянської війни в США Абрагам Лінкольн зустрівся із Стоу і проголосив: «Ви і є ця сама маленька жінка, що почала цю велику війну?»[10]. Однак, відомості про цю зустріч і слова Лінкольна з'явилися в пресі тільки в 1896 році, й, можливо, були зумовлені бажанням тогочасних інтелектуалів підкреслити роль літератури в сприянні суспільним змінам[11].
Книга та поставлені за її мотивами п'єси до утвердженню й популяризації стереотипів чорношкірого населення США[12]: годувальниці-негритянки, чорношкірих дітей та дядька Тома як сумлінного багатостраждального слуги, вірного своєму господарю чи господині. З часом ставлення американців до таких стереотипів змінилося, вони стали сприйматися образливими, що дещо затьмарило історичне значення книги як «важливого антирабовласницього знаряддя»[13].
1)Праздность – лень – безделье – они убивают и развращают человека, как умственно (морально) так и физически. Безделье – отсутствие Дела именно Дела, а не занятия. Человек без Дела – не человек, причём под словом Дело я подразумеваю слово цель, маленькая или большая главное, чтобы человек стремился к ней, совершал работу, даже простую ходьбу можно считать работой – мышцы двигаться, иначе они могут атрофироваться, отсутствие же работы умственной будет ослаблять и притуплять разум человека, его ум, ведь им тоже нужны тренировки. 2)Ложь подобна тяжкому удару: если рана и заживет, рубец останется. Порой человеческое тщеславие разрушить даже крепкие отношения между близкими людьми или друзьями. Ненасытное желание почестей и славы приводит к ненормальному соперничеству, интригам и вражде, зависти и ненависти. Переступая все разумные грани, тщеславие стать злым пороком, отравляющим все вокруг 3)Каждый человек-индивидуальность.Мы станем одинаковыми,если будем повторять чужие мысли.И мы не знаем,что несет за собой эта мысль:может добро,а может и самый страшный грех. 4)В споре рождается только злоба. Истина рождается в разговорах, в нормальных разговорах.Остерегайтесь споров,ибо ни к чему хорошему они не приведут.
1)Праздность – лень – безделье – они убивают и развращают человека, как умственно (морально) так и физически. Безделье – отсутствие Дела именно Дела, а не занятия. Человек без Дела – не человек, причём под словом Дело я подразумеваю слово цель, маленькая или большая главное, чтобы человек стремился к ней, совершал работу, даже простую ходьбу можно считать работой – мышцы двигаться, иначе они могут атрофироваться, отсутствие же работы умственной будет ослаблять и притуплять разум человека, его ум, ведь им тоже нужны тренировки. 2)Ложь подобна тяжкому удару: если рана и заживет, рубец останется. Порой человеческое тщеславие разрушить даже крепкие отношения между близкими людьми или друзьями. Ненасытное желание почестей и славы приводит к ненормальному соперничеству, интригам и вражде, зависти и ненависти. Переступая все разумные грани, тщеславие стать злым пороком, отравляющим все вокруг 3)Каждый человек-индивидуальность.Мы станем одинаковыми,если будем повторять чужие мысли.И мы не знаем,что несет за собой эта мысль:может добро,а может и самый страшный грех. 4)В споре рождается только злоба. Истина рождается в разговорах, в нормальных разговорах.Остерегайтесь споров,ибо ни к чему хорошему они не приведут.
опублікований 1852 року. На думку історика Вілла Кауфмана роман «сприяв утвердженню підґрунтя громадянської війни»[1].
Стоу була вчителькою й активною аболіціоністкою. Головним персонажем свого роману вона зробила дядька Тома, старого чорношкірого раба, відданого своїм білим господарям. Роман, написаний у дусі сентименталізму, зображує реалії життя рабів, водночас проводячи думку, що християнська любов здатна здолати навіть таке негативне явище, як рабство[2][3][4].
Роман став одним із бестселерів 19 століття[5], другою за кількістю продажів книгою після Бібліі[6]. Вважається, що він сприяв зростанню руху аболіціоністів у 1850-их роках[7]. За перший рік після публікації було продано 300 тис. примірників тільки в США, понад мільйон у Британії[8]. Через три роки після публікації його вже називали «найпопулярнішим романом нашого часу» [9]. Існує легенда, що на початку громадянської війни в США Абрагам Лінкольн зустрівся із Стоу і проголосив: «Ви і є ця сама маленька жінка, що почала цю велику війну?»[10]. Однак, відомості про цю зустріч і слова Лінкольна з'явилися в пресі тільки в 1896 році, й, можливо, були зумовлені бажанням тогочасних інтелектуалів підкреслити роль літератури в сприянні суспільним змінам[11].
Книга та поставлені за її мотивами п'єси до утвердженню й популяризації стереотипів чорношкірого населення США[12]: годувальниці-негритянки, чорношкірих дітей та дядька Тома як сумлінного багатостраждального слуги, вірного своєму господарю чи господині. З часом ставлення американців до таких стереотипів змінилося, вони стали сприйматися образливими, що дещо затьмарило історичне значення книги як «важливого антирабовласницього знаряддя»[13].