Третьяковская галерея. Левитан."Вечерний звон". Я долго не могла отойти от этой картины и всматривалась в ее детали, пытаясь раскрыть секрет мастерства великого художника. Природа средней полосы России. Вот речка, по которой движется лодка с отдыхающими. Вот скрипучая пристать из дерева. А на берегу - еще две лодки. Церковь с колоколенкой. Звон- отсюда. Он зовет на молитву. Левитан верил в Бога, поэтому сумел передать непостижимую красоту старинного храма. Стены церкви . Они - белые. Видны издалека. Церковь - вся в зелени.
Объяснение:
Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.
