Сибирский рассказ «Последний луч » В. Г. Короленко посвящен З. Г. Чернышову – генералу эпохи Петра I,попавшему затем в немилость. В начале века Короленко приехал в небольшой сибирский поселок –Нюйский станок и ночевал в убогой лачуге на берегу Лены. В хижине жил старик с двумя детьми, мальчиком и девочкой. Утром дед вышел с мальчиком посмотреть на восход солнца, на последние лучи его, перед тем как оно скроется, и на Крайнем Севере наступит долгая зимняя ночь. «Блеснул последний луч, и старик спросил Короленко: — Вы чьи? Российские? — Да. — Чернышевых там не знавали? — Каких Чернышевых? Нет, не знавал. — Проезжий тут один сказывал: при царице Екатерине служил Захар Григорьевич Чернышев. Он был потом сосланный.. . — Да, был генерал при Екатерине. Только он не был сослан.. . — Ну, не он, а видно, того же роду.. . При императоре Николае.. . При восшествии, что ли.. . Говорят, книгочей был. Умирая, все наказывал детям: главное дело — за грамоту держитеся крепче.. . Так же неясно и неопределенно происхождение мальчика, которого я встретил на Нюйском станке. Но когда мои воспоминания обращаются к Сибири, в моем воображении невольно встает эта темная щель, и быстрая река, и убогие лачуги станка, и последние отблески уходящего солнца, гаснущие в печальных глазах последнего потомка какого-то угасающего рода... »
В творчому доробку українського письменника Івана Яковича Франка більше 6,5 тисяч художніх творів та наукових робіт. Франко протягом 45 років в середньому за пару днів міг написати один твір. Також в літературних колах (і не тільки) його називали «велетнем», «титаном думки та праці». Письменник був завзятим патріотом своєї держави, щиро вірив в національні незалежність. Іван Франко автор багатьох відомих на весь світ літературних творів, але саме один витвір мистецтва дав письменнику найдорожче – звання «каменяра», цей твір – поезія «Каменярі» (написаний ним у 1878 році). В ньому письменник зобразив образ-символ невтомних працівників, серед яких був і сам Франко. В творі головні герої закуті залізними ланцюгами, саме в цих образах письменник показав символ старого суспільно-експлуатаційного ладу, який був на той час, коли жив сам Іван Якович. Тепер Ви знаєте чому Франка називають «великим каменярем». Таке прізвисько він отримав через свій шедевральний твір, в якому він зачіпає тему приниження свого народу, але одночасно з тим все ще є надія на якесь світле життя «І щастя всіх прийде по наших аж кістках». Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми». У початку вірша мовиться про «голос згори». Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.
