за вопрос. Сейчас прочитала этот чудесный рассказ. Честно признаюсь, читала впервые. Какие мысли? Только одну мысль этот рассказ у меня вызвал: доброта, человечность, душевность, неравнодушие МИР!
Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись. Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись. Ой люлі, люлі, моя дитино, Вдень і вночі. Підеш, мій сину, по Україні, Нас кленучи. Сину мій, сину, не клени тата, Не пом'яни. Мене, прокляту, я твоя мати, Мене клени. Мене не стане, не йди між люди, Іди ти в гай; Гай не спитає й бачить не буде, Там і гуляй. Найдеш у гаї тую калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, її колись. Як підеш в села, у тії хати, То не журись. А як побачиш з дітками матір, То не дивись.
Мені подобаються вірші Тарса Шевченка тому що вони є важливим чинноком удосконалення особистості ,а хначить і суспільства На мою думку вони показують якою є людина чистою і чесною гуманою и правдивою .
Маша узнала, что Владимир — предводитель местных разбойников. Она узнала и то, что ради нее он отказался от мщения ее отцу. Дубровскому нельзя было больше оставаться в здешних местах, но он просил Машу помнить, что любит ее и, если потребуется, всегда придет к ней на И вот Маше потребовалась любимого человека: ее должны были выдать замуж за старого князя Верейского. Девушка дает знать об этом Владимиру, но Дубровский опаздывает. Верная долгу, Маша не может следовать за любимым: она венчана в церкви и теперь принадлежит другому... Карета с Машей и ее старым мужем двинулась в поместье князя... Так печально закончилась романтическая история любви Маши Троекуровой и Владимира Дубровского.
Какие мысли? Только одну мысль этот рассказ у меня вызвал: доброта, человечность, душевность, неравнодушие МИР!