Пігмаліон” характеристика Елізи
Еліза – це дівчина з простої сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати.
Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються.
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші».
У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Риси характеру: щирість, енергійність, природна моральність. Дівчина має почуття власної гідності.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/harakteristika-obrazu-elizi-dulitl-pigmalion
Иван Андреевич Крылов – русский писатель, поэт-баснописец, сатирик, переводчик, Статский Советник, член-академик Императорской АН. Родился 2 (13) февраля 1769 года в Москве в семье отставного офицера. Ранние годы писателя в разъездах, грамоте учился дома, так как у отца была большая библиотека книг. В 1780 году он начал подрабатывать подканцеляристом. Позже Крылов поступает на службу в казенную палату. В 1789 году начинает печатать сатирический журнал «Почта духов». К тому времени он уже написал немало сочинений и сделал перевод французской оперы. В 1792 году начинает выходить в свет его журнал «Зритель», который также носит сатирический характер.
В 1797 году писатель познакомился с князем С. Ф. Голицыным и поступил к нему на работу в качестве секретаря и учителя детей. В качестве баснописца писатель начал себя проявлять в 1805 году, после того, как перевел на русский язык две басни Лафонтена. Вскоре появились его работы: «Урок дочкам», «Модная лавка», «Илья Богатырь, волшебная опера», «Лентяй» и т.д. В 1810 году он поступает на работу в Императорскую публичную библиотеку, где работает вплоть до выхода в отставку в 1841 году. В 1811 году присоединяется к литературному обществу любителей русской словесности. В этом же году становится членом Российской Академии.
Во время войны с Наполеоном поэт выступал патриотом, хотя позднее высмеивал в своих работах пороки светского общества. Он также высмеивал многие людские недостатки. Например, гордость, эгоизм, тщеславие, глупость. За свою жизнь Крыло написал около 200 басен, наиболее известными из которых являются «Лебедь, рак и щука», «Стрекоза и муравей», «Квартет», «Ворона и лисица». Его басни были переведены на французский, итальянский, грузинский и прочие языки. Крылов умер 9 (21) ноября 1844 года от двустороннего воспаления легких. Похоронен на Тихвинском кладбище в Санкт-Петербурге.