Воєнний час завжди вважається найскладнішим часом в житті кожного народу. На жаль, наш український народ стикався з такими проблемами досить часто. Саме такий час зображено в повісті Григіра Тютюнника «Климко». Дана повість дійсно здатна зворушити і змусити замислитися. Саме це і сталося в моєму випадку. Ця повість авторства Григіра Тютюнника справила на мене дуже сильне враження багатьма своїми особливостями.
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.
Как поступить человека, но нарушить воинскую присягу или остаться верным воинскому долгу и избегнуть наказания, но, тогда погибнет тонущий человек? Каждый сделает выбор сам. Но я бы, нарушив воинскую присягу бы тонущиму человеку. Ведь смерть человека, которому я могла я себе не смогу простить... Просто совесть замучает. Да и человеческий долг выше,воинской присяги. Наказание не так страшно, как смерть человека. Хотя для кого-то успех в карьере важнее человеческих жизней. И такой человек может оставить в беде абсолютно любого человека. Но рисковать своей карьерой не станет. Лучше понести наказание за это благородное дело, чем потом всю жизнь получать наказания, но уже не от главнокамандующего, а от самой жизни. Задумайтесь...
Однажды Мюнхаузен попал в доисторическое время. Он задремал в пещере, но когда проснулся, оказался в плену доисторического человека, тот собирался его съесть, тогда барон предложил поиграть в прятки. Человек согласился, когда человек произносил разные непонятные звуки, барон убежал из пещеры, но на выходе он остановился и затаил дыхание перед ним была прекрасная девушка глаза её были как две звезды на небе, волосы были черны как зола, а кожа как снег бела. Она очень понравилась мюнхаузену и он решил убежать с ней в своё время, но на этом моменте он проснулся и жалел, что это был всего лишь сон!
Воєнний час завжди вважається найскладнішим часом в житті кожного народу. На жаль, наш український народ стикався з такими проблемами досить часто. Саме такий час зображено в повісті Григіра Тютюнника «Климко». Дана повість дійсно здатна зворушити і змусити замислитися. Саме це і сталося в моєму випадку. Ця повість авторства Григіра Тютюнника справила на мене дуже сильне враження багатьма своїми особливостями.
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.