Умоей мамы красивые глубокие глаза , длинные мягкие волосы . особенно у неё мне нравятся ямочки на щеках . свои волосы она заплетает в роскошную длинную косу.
Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.
Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.
Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.
Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!
По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.
Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам знавцю людської душі!
Рассказ ведется от имени... ( не помню)... Этот человек приезжает к старику Тарасу, ждет его, ходит по окрестностям... Тарас приходит домой и этот человек задает ему вопросы Тарас рассказывает.. Как он нашел лебедя, раненого, запутавшегося в сетке...(родителей лебедя, по-моему убили охотники). Он взял себе домой лебедя сироту, выходил его, назвал Приемышем. Жил старик с собакой Соболек. Лебедь с собакой подружились, вместе играли (лебедь плавал, а Соболек бегал за ним по берегу). Тарасу предлагали обрезать крылья Приемышу, чтобы не улетел, но он отказался "Птица вольная!. Прилетела стая лебедей, Приемыш стал с ними плаватьи вот улетел с ними Тарас переживает, грустит. Итог: Тарас относился к лебедю как к человеку, рассказывает о нем как о человеке
