Одна девочка-подросток чинила чапан своего отца. Мать подсела к ней и стала поучать ее: - Дитя мое, из всевозможных предметов в мире нет таких, которые не были бы пригодны для чего-нибудь, и они зря валяться на земле не будут. - Когда мать говорила эти слова, девочка, закончив починку одежды, поднялась и, собрав с пола мелкие клочки ваты, выбросила их на двор, сказав: - Мама, эти мелкие клочки ваты ни на что не будут годны. — Дитя мое, эти клочки тоже зря не пропадут, - заметила мать. - Разговаривая с матерью, девочка вдруг посмотрела в окно. Она увидела, как ветер уносил клочки ваты и как один воробей погнался за маленьким клочком, схватил его в клюв и улетел. - Мама, воробей унес клочок ваты. А что он с ним будет делать? - спросила девочка. - Вот видишь, дитя, как тут же подтвердились мои слова. Воробей устилает ватой свое гнездо, чтобы маленьким деткам было мягко, - ответила мать».
П’єса І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» переконливо доводить читачам, що можуть зробити зі звичайною людиною великі гроші, які несподівано з’являються у її руках. Головним персонажем твору є Герасим Калитка, який своєю важкою працею і визискуванням зміг нажити достатньо великі гроші. Але це зовсім не відчувається, коли він має добрі наміри і постійно працює. Але велика жадоба до грошей, прагнення стати ще більш багатим перетворюють добрі людські риси калитки на вади. Він починає не тільки працювати сам, але й примушує свою родину і своїх наймитів буквально гинути, працюючи. Він і сам каже: «Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає».
Своєму рідному синові він не дає навіть найменшого перепочинку і планує його майбутню долю тільки за своїми планами, головною метою яких є звичайне збагачення. На мою думку рішення відмінити одруження свого сина з наймичкою і посватати його за дочку місцевого багатія, та ще й заявити: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу… Мені треба невістку з приданим, з грішми» – це відверто аморальний вчинок. З його слів виявляється, що засватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі».
Взагалі, ставлення Калитки до наймитів висвітлює його як надзвичайно жорстоку і в той же час скупу людину. Прагнення до збагачення знищує у ньому усі людські почуття. Калитка не дає своїм робітникам ні спати, ні добре поїсти, навіть не помлитися Богу, хоча молитва у той час була святою справою. Причому сам господар не вважає свою поведінкою якоюсь неправильною, а навпаки, навіть пишається.
П’єса І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» переконливо доводить читачам, що можуть зробити зі звичайною людиною великі гроші, які несподівано з’являються у її руках. Головним персонажем твору є Герасим Калитка, який своєю важкою працею і визискуванням зміг нажити достатньо великі гроші. Але це зовсім не відчувається, коли він має добрі наміри і постійно працює. Але велика жадоба до грошей, прагнення стати ще більш багатим перетворюють добрі людські риси калитки на вади. Він починає не тільки працювати сам, але й примушує свою родину і своїх наймитів буквально гинути, працюючи. Він і сам каже: «Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає».
Своєму рідному синові він не дає навіть найменшого перепочинку і планує його майбутню долю тільки за своїми планами, головною метою яких є звичайне збагачення. На мою думку рішення відмінити одруження свого сина з наймичкою і посватати його за дочку місцевого багатія, та ще й заявити: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу… Мені треба невістку з приданим, з грішми» – це відверто аморальний вчинок. З його слів виявляється, що засватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі».
Взагалі, ставлення Калитки до наймитів висвітлює його як надзвичайно жорстоку і в той же час скупу людину. Прагнення до збагачення знищує у ньому усі людські почуття. Калитка не дає своїм робітникам ні спати, ні добре поїсти, навіть не помлитися Богу, хоча молитва у той час була святою справою. Причому сам господар не вважає свою поведінкою якоюсь неправильною, а навпаки, навіть пишається.
- Дитя мое, из всевозможных предметов в мире нет таких, которые не были бы пригодны для чего-нибудь, и они зря валяться на земле не будут.
- Когда мать говорила эти слова, девочка, закончив починку одежды, поднялась и, собрав с пола мелкие клочки ваты, выбросила их на двор, сказав:
- Мама, эти мелкие клочки ваты ни на что не будут годны.
— Дитя мое, эти клочки тоже зря не пропадут, - заметила мать.
- Разговаривая с матерью, девочка вдруг посмотрела в окно. Она увидела, как ветер уносил клочки ваты и как один воробей погнался за маленьким клочком, схватил его в клюв и улетел.
- Мама, воробей унес клочок ваты. А что он с ним будет делать? - спросила девочка.
- Вот видишь, дитя, как тут же подтвердились мои слова. Воробей устилает ватой свое гнездо, чтобы маленьким деткам было мягко, - ответила мать».