Умови довкілля мають велике значення для життєдіяльності мікроорганізмів. Чим сприятливіші вони, тим інтенсивніше розвиваються мікроби, і навпаки. Надлишок або брак вологи, низька або висока температура, освітлення, радіоактивне випромінювання, наявність поживних речовин тощо зумовлюють відповідний темп розвитку мікробної клітини. Розвиваючись у певних умовах довкілля прокаріоти пристосовуються до них. Цим і пояснюється той факт, що в південних широтах бактерії можуть добре розвиватися при підвищеній температурі, у північних — при пониженій, галофільні мікроорганізми — у водоймищах з високим вмістом солей.
Усі чинники зовнішнього середовища, які впливають на розвиток прокаріотів, можна розподілити на три основні групи: фізичні, хімічні і біологічні. До фізичних факторів належать: волога, температура, концентрація розчинених речовин, світло та інші форми променевої енергії, радіохвилі, ультразвук. Серед хімічних чинників розрізняють рН середовища, отруйні речовини, кисень тощо. До біологічних належать різного типу взаємозв'язки і взаємовідношення між бактеріями, а також між ними та іншими організмами довкілля (симбіоз, метабіоз, коменсалізм, синергізм, антагонізм, паразитизм тощо)
Умови довкілля мають велике значення для життєдіяльності мікроорганізмів. Чим сприятливіші вони, тим інтенсивніше розвиваються мікроби, і навпаки. Надлишок або брак вологи, низька або висока температура, освітлення, радіоактивне випромінювання, наявність поживних речовин тощо зумовлюють відповідний темп розвитку мікробної клітини. Розвиваючись у певних умовах довкілля прокаріоти пристосовуються до них. Цим і пояснюється той факт, що в південних широтах бактерії можуть добре розвиватися при підвищеній температурі, у північних — при пониженій, галофільні мікроорганізми — у водоймищах з високим вмістом солей.
Усі чинники зовнішнього середовища, які впливають на розвиток прокаріотів, можна розподілити на три основні групи: фізичні, хімічні і біологічні. До фізичних факторів належать: волога, температура, концентрація розчинених речовин, світло та інші форми променевої енергії, радіохвилі, ультразвук. Серед хімічних чинників розрізняють рН середовища, отруйні речовини, кисень тощо. До біологічних належать різного типу взаємозв'язки і взаємовідношення між бактеріями, а також між ними та іншими організмами довкілля (симбіоз, метабіоз, коменсалізм, синергізм, антагонізм, паразитизм тощо)
Роман Михаила Юрьевича Лермонтова «Герой нашего времени» лирико-психологического характера. Он повествует о жизни незаурядного человека, который, увы, не может найти применения своим События, описанные в романе, происходят на родном для писателя Кавказе. Центральной темой стала проблема личности, пребывающей в глубоком конфликте с обществом. Печорин – скучающий интеллектуал, сосланный из Петербурга за какую-то нашумевшую историю.
На Кавказе он встречает много интересных людей и, конечно же, любовь. Так как роман разделен на повести, не связанные между собой последовательным изложением, мы видим, как на разном этапе своей жизни Печорин ищет определение счастью, любви и дружбе, но так его и не находит. В повести, посвященной княжне Мери, во время поездки в Пятигорск, он встречает своего давнего товарища юнкера Грушницкого, с которым он когда-то вместе служил в отряде. Грушницкий хоть и может называться его другом, но это только «наружное» проявление. На самом деле, Печорин знает, что им когда-нибудь придется столкнуться на узкой дороге и одному из них точно несдобровать.
Чем же вызвана такая неприязнь к Грушницкому? С первых строк описания их встречи становится ясно, что это два абсолютно разных человека. Грушницкий – человек поверхностный, посредственный, любящий напускной лоск и пафос. Этот образ совершенно не вяжется с задумчивым и неудовлетворенным жизнью Печориным. Главный герой итак глубоко разочарован в людях, встреченных на пути, оттого не может не почувствовать фальши юнкера. Еще большую трещину в отношениях образует встреча с молодой княжной Мери, в которую Грушницкий не на шутку влюблен.
Поведение обоих героев по отношению к княжне особых симпатий не вызывает. Один из них пустозвон, имеющий свойство все преувеличивать, а другой – тонкий циник, получающий удовольствие от игры на чужих чувствах. Именно из-за свойственного ему цинизма, Печорин решил бросить вызов «другу» и начать ухаживать за Мери. Ключевым моментом в романе является эпизод поединка между Грушницким и Печориным. Эта дуэль разительно отличается от тех, что встречались ранее в русской литературе, хотя бы тем, что лишена честности и уважения к оппоненту.
Каждый из соперников показывает свое истинное лицо. Грушницкий организует подлый сговор с каким-то драгунским капитаном затем, чтобы пистолет Печорина во время дуэли оказался незаряженным. Печорин, в свою очередь, зная об этом, соглашается на дуэль. Рискуя своей жизнью, он хочет проучить подлого юнкера и в результате добивается своего. Все это приводит к открытому столкновению молодых людей, которое заканчивается трагичным исходом – гибелью Грушницкого.
Автор мастерски показывает, что эта дуэль от начала до конца является грязной игрой. Даже одно лишь условие о том, что убитого можно будет скинуть на счет черкесов, говорит о бесчестности ее участников. В конце дуэли, предлагая правила своей игры, Печорин все-таки оставляет для соперника узкую лазейку, но тот в силу своей глупости и самодовольства не замечает ее, за что расплачивается собственной жизнью.