кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. безумовно, це правда. але, читаючи твори омара хайяма, гафіза, рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…
рубаї омара хайяма — це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. аби краще зрозуміти рубаї, я прочитав кілька джерел, присвячених культурі часів омара хайяма. і тоді я дізнався, що його творчість не є такою, здавалося б, однозначною, як нам може здатися на перший погляд. існує гіпотеза, що у своїх поезіях автор «зашифровує» особливу філософію суфіїв. суфізм — це така собі напіврелігія, наполегливе філософське вчення. за твердженням деяких істориків та літературознавців омар хайям сповідував суфізм, а образи , троянди у його творах — позначення особливої енергії, якою сповнюється віруюча людина, людина, бога. дізнавшись про цю версію, я зовсім по-новому подивився на рубаї… напевно, не знайомий із суфійською філософією читач не зрозуміє зміст, вкладений у ці віршовані рядки, але серед творів омара хайямі багато таких, що зображують його ставлення до життя, до людини без глибинних алегорій, вони справді зрозумілі і цікаві будь-якому читачеві.
читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах омара хайяма різним мотивом:
твій ворог — небеса коловоротні.
без друзів ти, всі дні твої самотні.
будь сам собою, не гадай про завтра,
в минуле не дивись, живи сьогодні!
східним завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. для героя омара хайяма смерть — це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: «не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. той світ надійніший за це життя обманне». але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
«якби мені до рук — скрипки долі,
я розписав би їх по власній волі!
із світу вигнав би всі смутки, болі…»
образність віршів омара хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: «душа — напій в прозорій чарі тіла»;
«…в ступі неба нас потовчено до тла»…
стільки часу минуло з моменту створення поезій омара хайяма, але закладений у них повчальний зміст «не застарів» анітрохи. ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
любов — це сонечко, що всесвіт огріває,
любов — чудесний птах, що в квітнику співає.
напевно, більшість погодиться, що твори омара хайяма нам , такою собі літературною екзотикою. особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма — особлива. але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію омара хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, «риси і образи — із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
хай кожна мить, що в вічність промайне,
тебе вщасливлює, бо головне,
що нам дається тут, — життя: пильнуй же!
як ти захочеш, так воно й мине.
ответ:Ще з дитинства мама читала мені книги -казочки ,і ще тоді я почала розвиватися.Потім я пішла до дитячого садочку де нам читали розвиваючі книги .Коли я закінчила содочок ,пішла до школи і там вже,щоб навчитися читати я займалася з вчителькою.І все це духовно впливає на нас.Кожна книга корисна для кожного з нас .Читаючи книгу ми ніби відпочиваємо , але духовно.Наша душа відпочиває від всього негативу,від усього стресу.Також прочитавши будь-яку книгу ми щось пізнаєм,чогось навчаємося .Тож читаймо книги,адже вона навчить нас усьому!
Объяснение: Думаю до
Увы, попав под влияние товарищей, главный герой съел всю собранную им землянику. И для того, чтобы не быть наказанным бабушкой и не лишиться этого самого желанного коня с розовой гривой, мальчик принимает некрасивое решение – обмануть бабушку. Для этого он засыпает корзину травой, присыпав сверху ягодой. Промучившись ночью угрызениями совести, главный герой понимает, что надо признаться во всём бабушке, но не успевает – она уезжает в город.
Тем не менее, бабушка, хорошенько отругав внука за мошенничество, отдаёт ему обещанное – коня с розовой гривой. И, по словам автора, этот пряник он не мог забыть на протяжении всей своей жизни.
В рассказе «Конь с розовой гривой» Виктор Астафьев хотел показать нам то, что не только взрослый, но и маленький человек должен нести ответственность за свои слова, поступки. И замечательный поступок бабушки – всё-таки подарившей мальчику пряник, показывает нам хороший пример для воспитания.