Кохання – дійсно дивовижне почуття. про нього так багато сказано і написано, але до тих пір, доки сам не закохаєшся, зрозуміти його неможливо. кохання може здолати всі перешкоди на своєму шляху, якими б складними вони не були. здавалося б, смерть перемогти неможливо, але завдяки коханню стає реальним навіть це. сьогодні у нашому житті можна часто почути, що кохання немає або що краще виходити заміж по розрахунку, ніж за кохану людину. але я не можу з цим погодитися. життя без любові, звичайно, можливе. але яким воно буде? сірим і монотонним. нецікавим і беззмістовним. коли люди кохають одне одного, вони однаково думають, однаково мріють, однаково бачать світ. хтось із відомих сказав, що кохати – це не значить дивитися один на одного, це значить – дивитися в одному напрямі. коли бачиш закоханих, здається, що вони розуміють один одного без слів. а ще я впевнена, що справжнє кохання вічне. я знаю людей, які прожили разом все життя, і сьогодні, коли вони дивляться один на одного, в їхніх очах стільки тепла і ніжності, стільки любові, що дух перехоплює. кохання сильніше за смерть! саме воно стільком воїнам повернутися додому з війни, саме присутність дорогої людини інколи повертає до життя, здавалося б, безнадійного хворого. саме завдяки коханню, врешті-решт, народжуються діти. кажуть, що справжнє кохання дається раз у житті. і головне – не проґавити його, не пройти мимо. недарма слово «кохання» є деякою мірою протиставленням до слова «смерть», адже кохання – це життя, рух уперед, коли хочеться вдосконалюватися, жити і дихати, коли здається, що ти не ходиш, а просто літаєш над землею, що в тебе виросли крила. тож неможливо не погодитися з тим, що кохання сильніше за смерть.
Савельич невзлюбил Бопре, так как он был против иностранной прислуги (он же обращается с этими словами к Андрею Петровичу Гриневу, что и своих людей хватает). Савельич не любил француза за то, что он никакого положительного влияния на Гринева не давал, не занимался с ним. Это можно подтвердить в первой главе при описании их "занятий" (например, Бопре спал, а Петр Андреевич делал из географической карты змея, подаренной отцом сыну. Несомненно, Савельич понимал, что Петруша будет брать пример с французского "учителя" (хоть таковым он не являлся). Из этого следует, что Савельич прав в своем недобром отношении к Бопре.
Однажды осенью, 31 октября, все насекомые, животные и люди готовились к зиме. Муравьи затаскивали себе в домик листики упавшие с деревьев, ягодки и многое другое, ежи собирали грибочки, чтобы не умереть с голоду и так другие существа готовились к зиме. И вдруг однажды Я, Тимофей и Катя пошли в лес, за грибами и ягодками. Катя и Тимофей собрали много грибов и ягод, а вот я ни одной не нашел. Увижу ягодки, подхожу и вижу ежики их уносят. Увижу гриб, кто-то другой срывает. Я увидел муравьиный домик и видел как они стараются, носят в домик листочки. Я решил им Я сорвал с деревьев листочки, штук двадцать пять, и положил возле домика. Они стали затаскивать их туда. Тимофей вдруг закричал недалеко: "СМОТРИТЕ, БАБОЧКА". Мы и Катя подошли и увидели бабочку. Она была такой красивой. Мы стали идти за ней. Видимо бабочка увидела муравьишку, под веточками. Наверное он не мог выбраться оттуда, бабочка прилетела к нему, убрала веточки с него. И муравей встал на ноги. Но видимо у него небольшой ушиб. Взял муравей листочки, штук два и бабочка подошла к нему на ножках, взяла у него эти листочки и отнести до дома. Вот такое приключение у нас сегодня было. Я даже сфоткал их обеих. Мы пошли домой, рассказали родителям о случившемся, они не поверили. Я показал фотко и они очень удивились. Мы повесили это фотко на стенку и стали любоваться им всю зиму.
