Ганна Іванівна, мати Михайлика, — найпоетичніший образ повісті. Незважаючи на тяжке життя, вона зберегла поетичну душу, вміння дивуватися звичайним речам: першому пуп’янку, цвіту соняшника, вранішній росі, легенькому туману, плачу дерева навесні. Усього, то знала й відчувала, мама навчала сина.
Вияв батьківської любові до Михайлика. На перший погляд, батько здавався суворішим за матір, але саме він продав корову-годувальницю, щоб Михайлик мав змогу вчитися. Узимку Панас Дем’янович носив сина в школу на руках, бо в сім’ї були одні чоботи.
Образи дідуся й бабусі — охоронців сімейних Традицій. Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село. Коли дідусь помер, бабуся тяжко засумувала й, відчувши свою близьку смерть, прибрала хату, зібрала рідню й, попрощавшись з усіма, тихо відійшла у вічність.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-geroyiv/
Этот разговор можно назвать диалогом глухих.
Её не смутила торговля мёртвыми душами, она готова торговать и покойниками,
только боится продешевить. Ей присуща нудная медлительность и осторожность.
Она отправилась в город, чтобы узнать, почём нынче продают.. . “мертвые души