Марлей помер. Скрудж зоставив Марлеве йменна на вивісці. І після Марлевої смерті над дверима при вході в контору було написано: Скрудж і Марлей. Всі знали торгову спілку, що звалася “Скрудж і Марлей”.Будьте здорові, зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в кімнату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли той світ, де я живу, заселений Такими дурнями, як ти! “Радісне Різдво”! Не говори мені такого
Объяснение:
Переказ:
Так само Скрудж не відповів на щирість джентельменів, що збирали гроші для бідних, і різдвяну пісню хлопчика, що колядував під вікнами.
Коли Скрудж повернувся додому, то замість молотка-колотушки побачив обличчя колишнього компаньйона — Марлі.
1.Аветик Саа́кович Исаакя́н (арм. Ավետիք Սահակի Իսահակյան, 1875—1957) — армянский советский поэт, прозаик, публицист.
2.Мхита́р Гош (арм. Մխիթար Գոշ; дата рожд. неизв., около 1120[1]/1130[2], Гянджа[2] — 1213, монастырь Нор Гетик) — выдающийся[3] армянский[4][5][6][7][8][1][9][10][11][12][13][14][15] мыслитель, литературный и общественный деятель, богослов и священник. Авторитетная «Американская энциклопедия» причисляет Гоша к одним из виднейших представителей армянского Возрождения[16], британский учёный Д. Лэнг ставит его произведения в один ряд с баснями Эзопа и Лафонтена[17].
