Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле. Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на до ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива, відповідальна, розумна. Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі. Звичайно, твір наповнений казковими пригодами, мандрами в часі, але, як і в кожній казці, у творі Марини Павленко багато реального. Усе це робить його цікавим не тільки для дітей, а й для дорослих, які, прочитавши «Русалоньку…», зможуть згадати своє дитинство і краще зрозуміти власних дітей-підлітків.
Серед мистецького багатства українського народу значне місце посідає усна народна творчість — фольклор. Вона з далекої давнини приносить сучаснику думки, мрії, сподівання народу, відтворює його боротьбу проти гнобителів чи іноземних поневолювачів. Можна сказати, що усна народна творчість становить поетичну біографію народу, історію його трудового життя і боротьби за волю і незалежність, історію ратних подвигів його славних синів. Багатством і різноманітністю жанрів відзначається усна творчість українського народу. Вона є і безцінною духовною скарбницею нації. Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі означає — народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх над навколишнім життям. Він відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування народу. Жанри фольклору надзвичайно різноманітні — це казки, прислів’я, загадки, пісні, думи тощо.
Одним із найдавніших і найцікавіших жанрів фольклору є казки. У казках зоображуються здебільшого вигадані події. Це зрозуміло, адже народ у цих творах виражав свою мрію, наприклад, розбагатіти, дочекатися справедливого суду, помститися ворогам.
Українські народні казки надзвичайно різноманітні. Є казки, дійовими особами,в яких є тварини,і тварини незвичайні: вони вміють говорити, думати, відчувати. Є казки, у яких діють люди або історичні особи. Світ казок не лише чарівний, фантастичний, а й повчальний: у казках дається відповідь на одвічні питання, які завжди хвилюють людей — що є сенсом людського життя?, що таке добро і зло, життя і смерть?
Загадка — теж один із видів усної народної творчості, у якому описано певне явище чи істоту, але не названо її, а співрозмовник має відгадати, про що йдеться у загадці. Загадки, складені народом, відзначаються своєю дотепністю, оригінальністю, поетичністю. Вони допомагають розвивати фантазію, творче мислення. Цікаву сторінку усної народної творчості складають прислів’я і приказки відображується багатовікова мудрість народу, практичний досвід у різних ерах людської діяльності, розкрито явища природи, передано мрії і прагнення народу.
Всесвітнє визнання дістала українська народна пісня — геніальний витвір нашого народу. В українських народних піснях поетично відтворено історичні події, кум і радість, мрії і бажання людей. Пісня розкриває духовне коріння, велич і крану народної душі. Письменник М..П. Стельмах писав: «Українська народна пісня пережила всі лихоліття і з глибин сивих віків донесла в наше сьогодення думи й почуття, болі й сподівання народу». Українську народну пісню, то радісну, то сумну складав-виспівував пастушок, знедолений наймит чи кріпак, закохана дівчина, мужній козак — захисник рідної землі. І пісня жила, передавалася з покоління в покоління. Немов велетенське дерево розрослася українська народна пісня. І кожна гілка цього могутнього дерева — то невід’ємні різні сторони багатогранного життя народу. Народні пісні пов’язані з працею, дозвіллям, святами й обрядами, наймитуванням, заробітчанством, рекрутчиною, боротьбою народу за волю та незалежність. Українська пісня, мінорна за пануючим ладом, сумна навіть у веселому запалі, залишиться всіма знавцями на одне з перших місць серед пісень усіх народів.
Оригінальним і популярним видом усної народної творчості в Україні є думи. Це великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту. Найчастіше в умах розповідається про події, пов’язані з героїчною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників.
Наша дума, наша пісня не вмре не загине.
От де, люде, наша слава, Слава України!
Писав великий Тарас Шевченко.
У багатьох народних думах та піснях український народ прославив козаків, вірних захисників, справжніх патріотів Батьківщини. Тематика дум та пісень тісно пов’язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалами та прагненнями. Не можна бути свідомим, культурним громадянином своєї країни, не знаючи свого народу, не почуваючи себе його сином. Не можна глибоко розуміти свій народ, не знаючи його художньої словесної творчості. Отже, фольклор — це дорогоцінне художнє надбання народу, це витвір його поетичної душі, котрі необхідно знати й цінувати.
Объяснение:
