Тема: захоплююча розповідь про Мартіна Вперту Голову, що отримав скарби, пішовши дорогою, яка всіх нікуди не вела.
Головна думка: «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто».
Композиція.
Експозиція: жив у селі настирливий Мартіно, котрий довго думав про третю дорогу, яка нікуди не вела.
Зав’язка: коли він підріс, одного ранку пішов таємничою дорогою.
Розвиток дії: довго йшов Мартіно, від утоми почали боліти ноги, виникла думка повернути назад.
Кульмінація: раптом вигулькнув пес, який обнадіяв Мартіна, що він побачить людей.
Розв'язка: вродлива сеньйора нагородила Мартіна великим багатством.
***
Зачин: «На околиці села розходилися три дороги».
Основна частина: «Коли Мартіно підріс …»
Кінцівка: «Справжні скарби дістаються …»
Ознаки казки.
Слова-повтори: йшов та йшов; йду, йду; бери, бери.
Магічне число: три дороги, сто раз повторював розповідь.
Добро перемагає зло (за допитливість та настирливість Мартіно отримав винагороду).
Казка вчить: бути допитливим, наполегливо йти до мети.
Казка засуджує: відсутність прагнення до пізнання, мети, наполегливості.
Цитатна характеристика Мартіно.
Допитливий
«Мартіно питав у кожного про третю дорогу».
«А може, все-таки вона кудись приведе?»
«Не повірив, що ця дорога нікуди не веде?»
Настирливий
«Мартіно був таким настирливим, що люди прозвали його Вперта Голова».
«Продовжував думати про дорогу, що нікуди не веде».
Рішучий
«Коли Мартіно підріс, одного ранку він вийшов із села і рішуче попрямував таємничою дорогою»
Втомлений
«У Мартіно від утоми почали боліти ноги, і він навіть подумав, чи не краще повернутися назад у село».
Розумний, кмітливий
«Де пес, там житло! — вирішив Мартіно. — Або принаймні — людина».
«Як на мене, кожна дорога на світі кудись веде».
Здивований
«О! — здивувався Мартіно. — Я й не уявляв, що прийду туди, де мене знають!»
Не забуває про інших
«І Мартіно вибрав чимало речей, що йому припали до вподоби, не забув і про подарунки для своїх близьких та друзів».
Щедрий
«Мартіно обдарував усіх — і друзів, і ворогів».
Щирий, дружелюбний
«Хлопець змушений був сто разів повторювати свою розповідь про те, що з ним трапилося».
Першопроходець
«Справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто. Як Мартіно Вперта Голова».
План.
1. Три дороги на околиці села.
2. Настирливий Мартіно.
3. Дорога без кінця.
4. Втомлений мандрівник.
5. Вигулькнув пес.
6. Попереду гостинний палац.
7. Прийшов туди, де знають.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Скарби від сеньйори.
10. Повернення додому.
12. Сто розповідей про палац.
11. Дорога до болота.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
План.
1. Дорога, що нікуди не веде.
2. Прізвисько Вперта Голова.
3. Мартіно прямує таємничою дорогою.
4. Втома та думки мандрівника.
5. До пса.
6. Дорога привела до палацу.
7. Здивування Мартіно.
8. Не треба боятися невідомих доріг.
9. Подарунки від сеньйори.
10. Мартіно повертається додому.
11. Розповіді хлопця про палац.
12. Усі повертаються ні з чим.
12. Справжні скарби на торованій дороги.
• Зпропонуйте свою назву казки.
Я б назвала казку «Дорога справжніх скарбів».
У ній розповідається про те, як одна з трьох доріг привела головного персонажа до незліченних скарбів. Усіх інших мешканців села вона вела до болота. Адже «справжні скарби дістаються лише тим людям, що першими торують дорогу, якою ще не ходив ніхто». Допитливий та настирливий Мартіно Вперта Голова довго думав про третю дорогу. Коли він підріс, то відважився піти подивитися, куди вона його приведе. Вірив, що «кожна дорога на світі кудись веде» у той час, коли інші байдужі мешканці дотримувались думки, яка здавна побутувала в селі.
За свою допитливість та настирливість тільки головний персонаж здобув велику винагороду.
Також казку можна назвати «Мартінові скарби», «Дорога та скарби для Мартіна».
НИКТО
Можете добавити вислови "розходилися три дороги", "нема кінця-краю", "де собака, там і... людина", "не повірив на слово", "багато на світі доріг", "усіх — і друзів і ворогів", "скарби дістаються лише тому, хто перший нову дорогу торує"...
6 квітня 2020 15:54
ответ:«Хитроу́мный ида́льго Дон Кихо́т Лама́нчский» (исп. El ingenioso hidalgo Don Quijote de la Mancha), часто просто «Дон Кихо́т» — роман испанского писателя Мигеля де Сервантеса Сааведра (1547—1616) о приключениях одноимённого героя. Был опубликован в двух томах. Первый вышел в 1605 году, второй — в 1615 году. Роман задумывался как пародия на рыцарские романы.
Впоследствии переведённый на все европейские языки [источник не указан 177 дней], этот роман является одной из популярнейших книг мировой литературы. Он входит во Всемирную библиотеку (список наиболее значимых произведений мировой литературы Норвежского книжного клуба) как «лучшая книга всех времён и народов».
Объяснение:
Здесь можно увидеть и различие более глубокое. В «Тени» , как и во всех других сказках Шварца, происходит ожесточенная борьба живого и мертвого в людях. Шварц развивает конфликт сказки на широком фоне многообразных и конкретных человеческих характе-ров. Вокруг драматической борьбы ученого с тенью в пьесе Шварца возникают фигуры, которые в своей совокупности и дают возможность почувствовать всю социальную атмо-сферу.
Так появился в «Тени» Шварца персонаж, которого вовсе не было, да и не могло быть у Андерсена, - милая и трогательная Аннунциата, преданная и бескорыстная любовь кото-рой вознаграждается в пьесе ученого и открывшейся ему правдой жизни. В «Тени» Аннунциата выпадает, казалось бы, из общей системы, у нее нет «сюжета» , под-тверждением или разрушением которого было бы ее сценическое поведение. Но это ис-ключение, лишь подтверждающее правило. Эта милая девушка всегда готова дру-гому, всегда в движении; ее человеческая сущность ни в какой момент действия не может быть сведена к застывшему определению. И хотя по своему положению (сирота без мате-ри) и характеру (легкая, приветливая) она чем-то напоминает Золушку, в пьесе нет для нее даже этого варианта судьбы – она сама ее создает. Всем своим существом Аннунциата до-казывает, что она – настоящая добрая принцесса, которая обязательно должна быть в каж-дой сказке.
Многое в замысле Шварца объясняет важный разговор, происходящий между Аннунциа-той и ученым. С едва заметным укором Аннунциата напоминала ученому, что ему извест-но об их стране то, что написано в книгах. «Но то, что там о нас не написано, вам неиз-вестно» . – «Это иногда случается с учеными» , - замечает ее друг.
«Вы не знаете, что живете в совсем особенной стране, - продолжает Аннунциата. – Все, что рассказывают в сказках, все, что кажется у других народов выдумкой, - бывает у нас на самом деле каждый день» . Но ученый грустно разубеждает Аннунциату: «Ваша страна – увы! – похожа на все страны в мире. Богатство и бедность, знатность и рабство, смерть и несчастье, разум и глупость, святость, преступление, совесть, бесстыдство – все это пере-мешалось так тесно, что просто ужасаешься. Очень трудно будет все это распутать, разо-брать и привести в порядок, чтобы не повредить ничему живому. В сказках все это гораз-до проще» . Подлинный смысл этих слов ученого заключается, помимо всего прочего, в том, что и в сказках все должно обстоять не так уж просто, если только сказки правдивы и если сказочники мужественно смотрят в лицо действительности. «Чтобы победить, надо идти и на смерть, - объясняет ученый в конце сказки. – И вот я победил» .