Влада золота в повісті Оноре де Бальзака "Гобсек"
Одним з найістотніших моментів усієї творчості видатного французького реаліста Оноре де Бальзака було прагнення відтворити цілісну картину епохи. Майже всі його твори, за задумом письменника, були частинами великої епопеї "Людська комедія", що мала охопити всі можливі явища тогочасного життя. За планом цей епічний цикл мав складатися з трьох розділів: "Етюди про звичаї", твори з якого змальовували життя, побут і звичаї різних в французького суспільства, "Філософські етюди", що мав узагальнювати художні відкриття Бальзака та його уявлення про закономірності життя, і, нарешті, "Аналітичні етюди", у яких письменник намагався сформулювати закони, які керують дійсністю.
У першому розділі ("Етюди про звичаї") Бальзак створив галерею найтиповіших образів його сучасників що мали різний соціальний статус та різні професії. Повість "Гобсек" входить до його складу.
Ім'я центрального персонажу цього твору — лихваря Гобсека — стало прозивним. Проте саме в його образі О. Бальзак не лише змалював типового лихваря, а яскраво відтворив особливий психологічний тип людини, що живе лише однією пристрастю — користолюбством у чистому вигляді. Гроші — ось єдина мета, єдина любов і покликання Гобсека.
У художній літературі чимало образів користолюбців та скнар, але вони не однакові. Скупий лицар О. Пушкіна насправді прагне влади, гроші для нього — лише засіб її досягнення, тож він швидше прихований владолюб, ніж справжній користолюбець. Плюшкін М. Гоголя — дріб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкіними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подібне: з Гобсеком їх порівнювати не стане ніхто. У цьому образі узагальнено зовсім інші риси приватновласницької психології, доведені до логічного завершення (хоча майже абсурдні з точки зору нормальної людини).
Події відбуваються в українському сел вц вчани жили тут, наче у фортеці. Вони були козацького роду, тому й розуміли, яка небезпека їм загрожує. Жителі села кожної ночі ставили вартових біля обох воріт села, щоб ворог не застав їх зненацька. Такий лад завів тут старий досвідчений козак, який прийшов сюди з першими поселенцями. Хоча старий Охрім уже давно помер вчани й далі дотримувалися тих звичаїв. Їм велося безпечно.
У вці жив козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, хто б не побував на Січі між низовим товариством.
Рідня Судаків складалася зі старого діда Андрія, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.
Звичайно, Петра вже тоді не було вдома — пішов на Запоріжжя.
Другому синові, Павлові, було п'ятнадцять років, а дочці Ганні — тринадцять...
Далі розповідається про те, як зненацька в вку вдерлися татари. На очах Павлуся вони вбили матір і діда, а батька й сестру взяли в ясир. Павлусеві вдалося втекти на викраденому татарському коні.
Поранений і знесилений, Павлусь упав з коня і зомлів. Свідком цієї картини став козак Семен Непорадний. Він промив хлопцеві рану. Опритомнівши, Павлусь розповів про криваві події в вці.
Згодом прибула ватага козаків на чолі з Остапом Тріскою, серед них був і Петро Судак, брат Павлуся. Брати зраділи несподіваній зустрічі.
Коли всі лягли спочити, Семен Непорадний, який зостався на сторожі, помітив татарина й узяв його в полон. Виявилося, татарин шукав у степу Павлуся, який, утікаючи з вки, прихопив не лише коня, а й червінці, що були сховані в сідлі. Пізніше до козаків приєдналася ще одна ватага побратимів на чолі із сотником Андрієм Недолею. Козаки, об'єднавшись, вирішують наздогнати татар і визволити з ясиру вчан.
