Разные мировоззрения, идеалы, нахождения смысла в жизни привели к недопонимания отца и его сына. В итоге все закончилась трагической смертью одного из сыновей Тараса Бульбы. Часто и в реальной жизни возникают такие недопонимания, но, к счастью, не всегда заканчиваются так трагично. Я считаю, что автор раскрывает эту тему в данном произведении очень ярко и доступно. Он специально делает концовку трагичной, тем самым акцентируя внимание на последствиях, которые могут возникать из-за подобных недопонимай. Конечно, преувеличивая.
Здравствуй, моя дорогая жена Дуся!
Шлю тебе горячиий привет. Я жив, здоров Пишу тебе свое письмо, чтобы поведать о наших успехах в жесточайших схватках с противником. К 20 августа мы подошли селу Бородино. Армия Наполеона шла следом за нами. Были слышно выстрелы с вражеского стана. Видимо, они готовились к атаке. Наша батарея находилась на противоположной стороне от них.
Утром, когда первые лучи солнца коснулись земли, французы открыли огонь. Они стреляли в нас и одновременно выдвигались на иходную позицию. К 9.00 часам началась 4 атака флешей. У французов было численное превосходство и это усложняло наше положение. Но мы не здавались и были полны решимости умереть, но не пропустить врага! Видимо, французы, поняли, что русский дух силен, все их попытки оказывались неудачными! Ведь наш боевой генерал Кутузов вел себя спокойно и не волновался. Он верил в наши силы, знал, что это сражения решит ход войны.
Мы расспологались на высоком кургане, что давало нам преимущество. Но, несмотря на то, что вся вторая линия наших войск была снята на защиту Багратионовских флешей, у французов мы отразили артиллерийским огнем. Не могло писать все чувство, которые я испытал, находясь там. Мои товарищи гибли один за другим погиб и генерал Кутайсов. Был взят в плен генерал Бонами. К закату для сражения стихло. Сейчас мы готовились отступать к Москве, но битва у Бородино все же наше первая крупная победа. Наполеон не смог разбить усскую армию, а мы причинили французам жестокие потери. Мы сохранили бое и моральный дух.
Мне, моя милая, несказанно повезло. Я остался жив, полон бодрости и готовности гнать врага с нашей священной земли. Оюнимаю тебя нежно, жду нашей встречи.
29 августа 1812 года.
Твой любящий супруг, капитан Миронов
Образ матері у творах Т. Шевченка
Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми.
Образ матері у творах Т. Шевченка — це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише:
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила...
Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час:
І сниться їй той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі.
Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина — матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір — це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія — символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія — святість, божественність, і Матір — рідна матір, матір-земля, ненька-Україна.