1б
2г (Пісні Марусі Чурай "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні","Ой не ходи ,Грицю... ")
3 В
4.в Поет — головний герой "Давньої казки" Лесі Українки — шкільний твір, приклад учнівського твору).
5г (З дитинства: дощ — Василь Голобородько,)
6а (Іва́н Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич)
2.Г
3. Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
4.Ні не можна тому що справжній князь знав би що смерті одного дракона буде людям замало і тому що справжній друг буде робить все для того, щоб ти жив і не потрапив в якусь халепу.
5.Вітька Горобець цитатна характеристика Неповних 14 років Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться. Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний. — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
1.Твір "Місце для дракона актуальний для сьогодення тому, що він написаний саме для сьогодення і саме про наш народ. Про народ, сили якого підупадають, якщо йому нема кого проклинати. Про народ ліриків, а не воїнів. Про юрбу, яка "об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя". Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині. Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров’ю. Ця повість підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з’ясувати для себе, що є добро, а що – зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити й відібрати. Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
Объяснение:
відповідь:
шенграбенское и аустерлицкое сражения начинаются с похожих эпизодов. первое произошло после ряда неудач армии. само сражение, планировавшееся как задержка французов перед наступлением на основные силы армии.
аустерлицкое сражение описывается после показа части войска кутузову и австрийскому герцогу. после долгого перехода войны устали и не могут достойно отвечать на удары французов. кроме того, вся армия не знает, за что будет драться, у неё нет четкой цели. главное в войске — качество, а не количество. качество у , так скажем, неважное из-за морального состояния. поэтому выигрыш в сражении не предвидится, а большие потери будут обязательно.
много убитых, раненых, смерть вокруг поначалу не останавливали андрея болконского. главное для него — «найти свой тулон», прославиться. по ходу сражений его мечты плавно снижаются, а в конце аустерлицкого вообще разбиваются вдребезги. в этом и заключается роль двух битв в романе — уничтожить мечты о славе князя андрея, заставить его прозреть.
поначалу а. болконский счастлив и с радостью исполняет все свои обязанности. когда генерал мак проигрывает, а три безоружных гасконца захватывают мост и опрокинуть войско, князь андрей, конечно, огорчается. но огорчение его скорее официально-патриотическое, чем настоящее, глубоко переживаемое. именно о таком можно забыть через минуту, чтобы посмеяться над ипполитом курагиным.
первые удары по властолюбивой мечте князя андрея были нанесены чуть далее. настоящий герой, тушин, чуть было оказался не у дел. из-за маленькой, случайной, недоговорки штабного офицера. если бы не защита болконского, тушин, скорее всего, стал бы виноватым. а ведь во многом ему не оказались захваченными.
ещё один удар по мечте — бездействие багратиона. он практически не командовал, но, тем не менее, бой шел так, как должен. князь андрей был убежден, что личность может повернуть ход своими действиями. багратион же меняет своим бездействием, лучше сказать «недействием». реально вместо него это делает армия, вся эта огромная людская масса. отдельный человек — ничто.
во время аустерлицкого сражения андрей болконский полностью прозревает. ему удается совершить небольшой подвиг. во время отступления князь хватает знамя и своим примером побуждает рядом стоящих броситься в атаку. интересно, что знамя он не высоко несет над собой, а волочит его за древко, кричит «, вперед! » «детски пронзительно». далее его ранили. «как бы со всего размаха крепкою палкой кто-то из ближайших солдат, как ему показалось, ударил его в голову» автор специально принижает князя андрея — болконский делает поступок для себя, забывая о других. естественно, это уже не подвиг.
только с ранением приходит к князю прозрение. «как тихо, спокойно и торжественно, совсем не так, как мы бежали, кричали и дрались; совсем не так, как с озлобленными и испуганными лицами тащили друг у друга банник француз и артиллерист,— совсем не так ползут облака по этому высокому, бесконечному небу. как же я не видал прежде этого высокого неба? и как я счастлив, что узнал его наконец. да! все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. ничего, ничего нет, кроме его. но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. и слава богу! …»
и наполеон, бывший кумир, кажется уже мелкой мухой. «…в эту минуту наполеон казался ему столь маленьким, ничтожным человеком в сравнении с тем, что происходило теперь между его душой и этим высоким, бесконечным небом с бегущим по нему облаками.»
до этого момента болконский не считал смерть и боль важными. теперь он понял, что жизнь любого человека дороже всяких тулонов. он понял всех тех, кем хотел пожертвовать ради удовлетворения собственных мелких нужд.
интересным мне показался пейзаж при аустерлицком сражении — туман у военных и светлое, чистое небо у командующих ими. у военных нет определенных целей — туман. природа полностью отражает их душевную картину. у командиров же всё ясно: им не нужно думать — от них теперь ничего не зависит.
следующий интересный момент — описание тушина. «сам он представлялся себе огромного роста, мощным мужчиной, который обеими руками швыряет французские ядра.» настоящий герой.
в итоге двух сражений андрей болконский избавился от наполеонизма и в какой-то степени понял жизнь. это не стремление стать выше других. это неспешное достижение к по-настоящему высокой цели
пояснення:
