Тілсіз қоғамның қандай түрі болса да өмір сүре алмақшы емес , ол тілдің өзі қоғам бар жерде ғана пайда болып , өмір сүреді . Демек , Қоғамнан тыс , бөлек тіл жоқ . Тіл – қоғамның жемісі.В.И.Ленин : " Тіл – адам қатынасының аса маңызды құралы ” - дейді . Мұның мәні — тіл жоқ жерде адамдардың бірлесіп жұмыс істеуі , Қоғамдық өндірістің қай саласын болса да ұйымдастыруы , дамытуы мүмкін емес деген сөз.Тіл әрбір адамға ана сүтімен бірге еніп , қалыптасады . Тіл байлығы - әрбір елдің ұлттық мақтанышы . Ол – атадан балаға мирас болып қалып отыратын баға жетпес мұра . Қазақ тілі - өте бай тіл . Ол шаруашылықтың бар саласын өркендете түсуге себепші күш , халқымыздың мәдени дәрежесін көтере беруші пәрменді құрал , жұртшылықты жаппай отаншылдық рухта тәрбиелеудің құралы , қуатты қаруы.Ана тілі – ар өлшемі . Олай болса , тілді шұбарлау – арды шұбарлау , көңіл тұнығын лайлау . " Тіл халық қазынасы " деп бекер айтпаған .
Перша пригода Дон Кихота виглядає дуже комічним, коли він веде бій з млинами, бачачи в них велетнів. Іноді цей дорослий чоловік здається дитиною у своєму розумінні дійсності. Він вірить в людську порядність там, де її немає. У епізоді з побитим хлопчиком-пастухом Дон Кихот, як і хлопчик, виглядає трагічним. Хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому гроші за роботу, Дон Кихот, — від своєї сліпої віри в людину.
Смішним виявляється і героїзм лицаря, адже хазяїн заїжджого двору не потребує покарання своїх кривдників, він вимагає від Дон Кихота грошей за ночівлю.
Під час протиставлення автором Дон Кихота донові Диего виявляються високі пориви одного і дрібне благополуччя іншого.
І хоча поєдинок з левом теж виглядає комічно, герой з’являється перед нами людиною дуже сміливою, проте він живе у фантастичному вигаданому світі.
Кульмінаційним моментом зіткнення його з дійсністю стає перебування в герцогському замку. Вельможі зрозуміли безумство Дон Кихота, як розуміли його усе, окрім хіба що Санчо Пансы і розбійника Роне Гинари, які не завдавали йому ні моральний, ні фізичний біль. А освічені і витончені вельможі знущаються з лицаря. У словесних поєдинках і лицар, і зброєносець виходять переможцями, але підлість панівного класу таки перемогла. Герцог і герцогиня виставили гостей блазнями, а згодом доставили і фізичний біль, нацькувавши розлючених кішок, і побили.
Але розчарування лицаря з’явилося значно пізніше, навіть не тоді, коли він зрозумів, що не може звільнитися від чар своєї Дульсинеи, а тоді, коли зрозумів, що люди не боряться із злом і не намагаються його викоренити.
Дон Кихот помирає, але його благородні пориви залишаються жити у віках. А ще залишається з нами його хороша мудрість:
«Свобода, Санчо, є одним з найдорожчих скарбів, які небо виливає на людей; з нею не можуть дорівнювати ніякі скарби. Заради свободи, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшою з нещасть, які тільки можуть статися з людиною».
