Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
В произведении Афанасьева "Васюткино озеро" рассказывается о тринадцатилетнем мальчике, в честь которого было назван водоем.
Как-то раз Васютка в очередной раз собрался искать орехи для рыбаков. Мама же была против, сказав, что к учению нужно готовится и пусть еду сами добывают, ведь взрос-
лые уже. Позже, когда мама разрешила Васютке пойти в тайгу напомнила ему, что нужно взять хлеба. Мальчик сначала не соглашался, но потом поняв, что если он не возьмет
еду - мама его никуда не пустит. Взял он хлеб и пошел за орехами в таежный лес.
Собрал Васютка орехи и вдруг увидел огромного глухаря. Соблазн охватил мальчика.
Выстрел! Герой рассказа попал в него. Глухарь, раненый мелкой дробью уходил небольшими перелатми. Васютка погнался за ним и догнал, положил в мешок огромную птицу. Не
заметил мальчик, что зашел очень далеко в лес. Сначала очень испугался наш персонаж. После того, как услышал герой рассказа какой-то шорох в кустах он пришел в себя
и начал пытаться выживать. Развел костер. Хочется есть. Пожарил птицу. Однако, нашему герою не хотелось есть птицу без соли. Точно! Ведь мешок для желудей был из-под
соли, а значит, там должно было немного остаться! В этом всем проявляется хитрость и смекалка Васютки. Поужинав, он лег спать.
Проснувшись, обнаружил на ветке, которая была над Васюткой белку, мальчик стал ее прогонять. Выстрелил в воздух. Персонаж узнал, что патронов осталось всего десять
штук. Решил, что без нужды стрелять не будет. В этом проявляется бережливость Васютки. Немного погодя мальчик увидел озеро. Как же он обрадовался! Но поняв, что это
всего лишь одинокое и унылое озеро приуныл. Но зато сколько в нем белой рыбы было! Вопрос с едой был решен до На озере плавали утки. Мальчик пристрелил одну.