до війни в школі, де навчався костя квітка, малювання і креслення викладав старомодний учитель аполлінарій феактиставіч, на прізвисько циркуль. високий, тонкий, в чорному, ще царських часів сюртуку, аполлінарій феактиставіч зовні насправді відповідав даній йому прізвисько. але найменше цього обтягнутого чорним сукном людини можна було назвати сухим або черствим: він оив старомодним, трохи зарозумілим. але тільки не сухим. предмет свій аполлінарій феактиставіч знав добре, але був надзвичайно м'якою людиною, і цим користувалися не на користь навчання. учні знали: до революції їх учитель викладав в гімназії латину. i хоча інтересу до латині шестикласники, звичайно, не виявляли абсолютно ніякої, проте на уроках аполлінарія феактиставіча часто звучала ця мертва. але красива мова. любителям латинської мови найчастіше прикидався костя. може, йому збудження старого вчителя, який, хвилюючись, вимовляв незрозумілі дзвінкі слова, а можливо, ним керувало звичайне самолюбство, але костя частіше за інших йшов на свідому провокацію. якщо хто-небудь не зробив креслення і передчував неминучу загибель, його незмінним рятувальником був костя. при вході аполлінарія феактиставіча в клас костя, який сидів на першій парті, пускав на обличчя тінь задумі і мрійливості. учитель розкривав класний журнал, але в цей час костя вже сидів з піднятою рукою. отримавши дозвіл висловитися, хлопець ставив питання. старий учитель відривав погляд від класного журналу, і на обличчі його з'являлася посмішка. він, звичайно, здогадувався: немає спрагою знати якесь нове латинське слово горить його юний опонент, але подолати спокусу і не відповісти на питання аполлінарій феактиставіч не міг. той, над ким повис ів меч бути викликаним і йти з кресленнями до столу, на якийсь час був врятований інтерес шестикласників до мови овідія і горація зростав у міру того, як наближалася довгоочікувана хвилина позбавлення - дзвінок на перерву. нарешті повивальний сторожиха дренькала в старий надщерблених дзвінок, і стрижені шестикласники гучної толокою зривалися з місця. аполлінарій феактиставіч з розгубленою посмішкою закривав класний журнал, в який він за весь урок не поставив жодної оцінки учні підростали, заводили зачіски. у десятому класі невгамовний костя вже не дозволяв собі користуватися слабкістю старого вчителя. відносно класу до аполлінарія феактиставіча з'явилося щось нове. це нове, мабуть, можна було назвати прихованою, захованою десь в глибині юнацьких душ повагою до свого вчителя. молодість нарешті оцінила велику, незмінну любов і відданість аполлінарія феактиставіча латині - предмету, який давно можна було забути. цю повагу класу відчував і сам учитель, хоча зовні, здавалося, вона не виявлялася ні в чому. після вдалого креслення, зробленого будь-ким з десятикласників, аполлінарій феактиставіч ставив умільцю п'ятірку, закривав журнал і строгий, серйозний піднімався над класом. -вам потрібно думати не тільки про ці креслення, - заявляв він. - пора вже кожному з вас зробити для себе креслення всього майбутнього життя. але в цьому вам краще мене овідій. аполлінарій феактиставіч починав читати овідія. голос вчителя був слабкий, приглушений, він тремтів і зривався, але учні слухали з прихованим диханням. ніхто не розумів слів латинсько вірша, який пережив багато століть, але все, здається, адчувс потужне, високе почуття, приховане в урочистих рядках. - овідій любив свою землю, як може її любити великий син своєї батьківщини, - надихався старий учитель. - тому його слово буде жити до тих пір, поки буде панувати людина на землі. аполлінарій феактиставіч завжди пояснював овідія зарозуміло, в піднесеному, урочистому стилі. але зараз це старшокласникам
Я уверена, что каждый задавал себе вопрос, или просто задумывался о том, что же такое добро и зло. Эти понятия можно сравнить с «хорошо» и «плохо», то есть они разнополярные, но все же связь между ними есть. Без добра не получится зла и так далее. Быть добрым, в моем понятии значит быть милосердным не только к окружающим людям, которые попали в беду, но и к животным, окружающей среде, то есть не быть равнодушным. Добрый человек всегда спешит на Добро делать намного легче, чем зло. Если человек, по определенным причинам попал под влияние людей, которые могут шумной компанией избить бездомную собаку, то он будет это делать вместе с ними. А вот противостоять такому негативному коллективу, гораздо труднее и не всякий с таким справится. Здесь нужно иметь свое личное мнение, не испугаться насмешек таких «друзей» и поступить по совести. Если вовремя поставить на место «вожака» такой компании, то будьте уверены, что он, потеряв статус, будет лицемерно Вас нахваливать.
Любое зло можно победить добром. Любой поступок делает наш мир лучше и добрее. Жестокость, цинизм, нетерпимость, лицемерие, ханжество - все эти болезни нашего общества можно вылечить таким лекарством, как добро. Если добрым словом ответить на хамское поведение, грубиян будет в тупике, а возможно и пересмотрит свои взгляды на жизнь. Все мы в детстве слушали сказки, прочитанные нам бабушками и мамами, они были нашими первыми в жизни учителями. В них всегда было одно очень важное для нас: добро всегда могло победить зло. Вот этот постулат и нужно взять для себя из детства, как путеводитель по жизни. Чтобы более глубоко определить для себя, что значит добро и что зло, можно обратиться к данным толкового словаря русского языка, который создал И.Даль. Определением добра по этой умной книге является благо, что полезно и честно и чего требует долг гражданина, человека и семьянина. Согласитесь, что это понятие описывается довольно сложным и многословным определением, а вот на «зло» досталось всего два слова - лихое и худое. Между этими понятиями очень тонкая, едва различимая черта и очень важно её вовремя увидеть и не перешагнуть в сторону зла.
Вы никогда не задумывались, почему зло чаще всего темного цвета, с холодными оттенками, а вот добро подразумевает яркие, красные цвета, в данном случае они обозначают красоту не только материальную и предметов, но и духовную. Добро со злом всегда враждуют и противостоят друг другу. Переступая черту, можно очень быстро оказаться на стороне лиха, но вот стать снова добрым гораздо труднее. Я просто уверена, что перевес должен быть на стороне добра, иначе в мире может наступить хаос и мрак. Чтобы у нас всех была светлая и мирная жизнь, нужно заставить зло отступать во всех его проявлениях, а это в наших силах.
Последние несколько дней погода была неустойчивой. Но она нравится мне больше всего. Когда я сегодня проснулся, день казался скучным и серым. Но затем прояснилось, и сейчас ярко сияет солнце и очень тепло. Я заметил, что большинство дней начинается именно так: небо в тучах, солнца нет, ветер довольно-таки сильный, но затем часто погода улучшается. Я очень люблю теплую погоду. Но мне не нравятся крайности: нехорошо, когда душно. Худшая погода зимой — это снег с дождем: я думаю, никто не хочет выходить на улицу в такую погоду. Летом иногда идет дождь, но обычно лужи быстро высыхают, а грозы летом короткие. Дождливое лето — это невыносимо! Я думаю, что погода очень важна не только для урожая, но и для настроения человека. Поэтому люди уделяют столько внимания прогнозам погоды, и даже верят в разные приметы. Обсуждение погоды — одна из национальных черт англичан. Но наши люди тоже любят разговоры о погоде.
до війни в школі, де навчався костя квітка, малювання і креслення викладав старомодний учитель аполлінарій феактиставіч, на прізвисько циркуль. високий, тонкий, в чорному, ще царських часів сюртуку, аполлінарій феактиставіч зовні насправді відповідав даній йому прізвисько. але найменше цього обтягнутого чорним сукном людини можна було назвати сухим або черствим: він оив старомодним, трохи зарозумілим. але тільки не сухим. предмет свій аполлінарій феактиставіч знав добре, але був надзвичайно м'якою людиною, і цим користувалися не на користь навчання. учні знали: до революції їх учитель викладав в гімназії латину. i хоча інтересу до латині шестикласники, звичайно, не виявляли абсолютно ніякої, проте на уроках аполлінарія феактиставіча часто звучала ця мертва. але красива мова. любителям латинської мови найчастіше прикидався костя. може, йому збудження старого вчителя, який, хвилюючись, вимовляв незрозумілі дзвінкі слова, а можливо, ним керувало звичайне самолюбство, але костя частіше за інших йшов на свідому провокацію. якщо хто-небудь не зробив креслення і передчував неминучу загибель, його незмінним рятувальником був костя. при вході аполлінарія феактиставіча в клас костя, який сидів на першій парті, пускав на обличчя тінь задумі і мрійливості. учитель розкривав класний журнал, але в цей час костя вже сидів з піднятою рукою. отримавши дозвіл висловитися, хлопець ставив питання. старий учитель відривав погляд від класного журналу, і на обличчі його з'являлася посмішка. він, звичайно, здогадувався: немає спрагою знати якесь нове латинське слово горить його юний опонент, але подолати спокусу і не відповісти на питання аполлінарій феактиставіч не міг. той, над ким повис ів меч бути викликаним і йти з кресленнями до столу, на якийсь час був врятований інтерес шестикласників до мови овідія і горація зростав у міру того, як наближалася довгоочікувана хвилина позбавлення - дзвінок на перерву. нарешті повивальний сторожиха дренькала в старий надщерблених дзвінок, і стрижені шестикласники гучної толокою зривалися з місця. аполлінарій феактиставіч з розгубленою посмішкою закривав класний журнал, в який він за весь урок не поставив жодної оцінки учні підростали, заводили зачіски. у десятому класі невгамовний костя вже не дозволяв собі користуватися слабкістю старого вчителя. відносно класу до аполлінарія феактиставіча з'явилося щось нове. це нове, мабуть, можна було назвати прихованою, захованою десь в глибині юнацьких душ повагою до свого вчителя. молодість нарешті оцінила велику, незмінну любов і відданість аполлінарія феактиставіча латині - предмету, який давно можна було забути. цю повагу класу відчував і сам учитель, хоча зовні, здавалося, вона не виявлялася ні в чому. після вдалого креслення, зробленого будь-ким з десятикласників, аполлінарій феактиставіч ставив умільцю п'ятірку, закривав журнал і строгий, серйозний піднімався над класом. -вам потрібно думати не тільки про ці креслення, - заявляв він. - пора вже кожному з вас зробити для себе креслення всього майбутнього життя. але в цьому вам краще мене овідій. аполлінарій феактиставіч починав читати овідія. голос вчителя був слабкий, приглушений, він тремтів і зривався, але учні слухали з прихованим диханням. ніхто не розумів слів латинсько вірша, який пережив багато століть, але все, здається, адчувс потужне, високе почуття, приховане в урочистих рядках. - овідій любив свою землю, як може її любити великий син своєї батьківщини, - надихався старий учитель. - тому його слово буде жити до тих пір, поки буде панувати людина на землі. аполлінарій феактиставіч завжди пояснював овідія зарозуміло, в піднесеному, урочистому стилі. але зараз це старшокласникам