Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці світової літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок». Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань. Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність. Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість. Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя. Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині). Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини. Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
История не знает более масштабного, ожесточенного, разрушительного и кровопролитного противоборства, чем борьба нашего народа с фашистскими агрессорами. В войне 1941-1945 гг. решалась судьба не только нашего Отечества, но и многих других народов и стран - по существу всего человечества. Поэтому вечен и свят подвиг наших соотечественников, одолевших фашизм и одержавших Великую Победу. Нарушив договор о ненападении, фашистская Германия на рассвете 22 июня 1941г. вторглась на территорию Советского Союза. События на фронте развивались стремительно. Создав на направлениях главных ударов подавляющее превосходство сил, противник внезапно атаковал неприведенные в боевую готовность советские войска и прорвал их оборону. При этом оккупанты встретили неожиданное для них упорное сопротивление. Имея только стрелковое оружие, насмерть стояли пограничники. Легендарный гарнизон Брестской крепости месяц сдерживал врага, трижды переходил из рук в руки Перемышль. Порой красноармейцам не хватало гранат, но они стояли до конца. Навсегда остались в памяти людской подвиги тех, кто отражал первый натиск врага, отстаивая свою землю до последнего вздоха, кто, погибая, успел собственной кровью написать на стене Брестской крепости: «Я умираю, но не сдаюсь! Прощай, Родина!» . Однако, несмотря на героизм наших войск, противник продолжал наступление на всем протяжении советско-германского фронта. Ожесточенные сражения происходили на подступах к Ленинграду. Советские войска пытались сдержать мощный натиск врага, упорно отстаивая каждый рубеж. Находясь в засаде, тяжелый танк старшего лейтенанта 3. Колобанова уничтожил немецкую танковую колонну. Умело и отважно действовавшие механики-водители Н. Никифоров, Н. Родников, командир орудия А. Усов, радист-пулеметчик П. Кисельников смогли подбить 22 вражеских танка. Прикрывая отход товарищей, морской пехотинец сержант В. Вересов подорвал себя и окруживших его немцев последней гранатой. Ценой больших потерь лишь 8 сентября немецкие войска группы армий «Север» сумели выйти к южным окраинам города, а финская армия блокировала Ленинград с севера. Началась героическая, полная трагизма Ленинградская блокада.
Почему маленькая девочка Герда смогла победить могущественную Снежную Королеву? Прежде всего потому что дело происходило в сказке, а в сказках всегда должен быть счастливый конец. Но также не будем забывать, что победила Герда все-таки не саму Снежную Королеву, с которой она не встретилась, а только ее колдовство, что конечно же проще. Герда обладала самым главным - добрым и горячим любящим сердцем. Она не боясь трудностей и опасностей пошла в далекий путь и все кого она встречала были поражены ее мужеством и любовью. Все ей по мере сил, кто советом, кто оленем. Старая лапландка прямо сказала Герде, что никто не сделает ее более сильной, чем она есть сейчас, ведь сила этой девочки в ее сердце и так и случилось. Горячие слезы сумели растопить осколки зеркал в сердце Кая, разрушить чары Снежной королевы.
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.