У безсмертному романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» одну з найважливіших сюжетних ліній становлять взаємини двох головних героїв — Євгена та Тетяни. Це абсолютно різні люди, які знайшли один в одному щось рідне. Вони покохали одне одного, але для кожного ця закоханість безнадійна. Що ж завадило їхньому щастю та чому їхня історія раптом перетворилася на глибоку драму? Перш за все хотілося б зауважити, що герої цього роману на диво живі, багатогранні люди, що дозволяє читачеві відчувати їх, вірити їм, замислюватися про мотиви їхніх вчинків.Євгена автор малює як людину по-своєму цікаву, в міру освічену, але вже втомлену від життя й розваг, пересичену ними. Тетяна Ларіна ж — проста провінційна дівчина, яка не має освіти, але не уявляє свого життя без книг. Вона задумлива, мрійлива й завжди трохи сумна, дивиться на світ крізь образи романів. Здавалося б, що може зв’язати цих двох героїв? Розвиток конфлікту, про який ми говоримо, починається, коли Онєгін знайомиться з сестрами Ларіними. Тетяна закохується в Євгена — вона бачить у ньому ідеал, складений з сентиментальних романів. Дівчина відчуває споріднену душу — таку ж не схожу на інших людей, як і вона сама. Тетяна любить його палко та віддано. Вона відсилає йому наївний і простий лист, але Євген не приймає її почуттів. Він не готовий до подібних відносин, тож читає їй мораль та йде. Так автор розводить їх, щоб через кілька років знову зіштовхнути обличчям до обличчя.
Коли доля знову зводить цих героїв, проходить багато часу. Тетяна встигає подорослішати, перетворитися з простої милої дівчини на холодну й неприступну світську даму. Проте Євген залишається тим самим. Коли він зустрічається з Тетяною, його вражає та підкорює її нинішня холоднокровність. Він нарешті може оцінити всю глибину її душі, полюбити її. Але надто пізно. Тетяна тепер заміжня, в її житті немає місця для Євгена. І хоча вона зізнається, що, як і раніше, кохає його, але не вважає за можливе жертвувати щастям чоловіка заради особистої вигоди. Ось у цьому, мабуть, і полягає основна трагедія твору.
Герої кохали одне одного, але були надто різними, не зуміли вчасно відповісти на почуття. Вони могли б бути разом, якщо б не їхні власні помилки. Раніше їхнє щастя було неможливо, тому що Євген не вмів кохати, душа його була холодна та порожня. Потім воно стало неможливо, тому що він навчився кохати й розібрався в собі занадто пізно, коли час і життя вже остаточно розвели їх по різних часах.Отже, на підставі історії Євгена та Тетяни можна зробити висновок, що щастя дуже крихке, щоб витримати подібні випробування. Любов зовсім не є його гарантією і може навіть щось погубити в людині. А ще можна замислитися про те, що кожному в цьому житті важливо зрозуміти себе, розібратися в собі, щоб не упустити те, що по-справжньому важливо.
Лермонтов показывает читателю, каким может быть человек в образе Печорина и Максима Максимыча. Печорин не проявлял своих чувств и эмоций, он был холоден и одинок, его мало тревожило то, как старый офицер желает его понимания, его внимательности и заботы. Он поразил его прямо в сердце своей черствостью. Максим Максимыч очень был расстроен и хотел плакать от обиды и боли. От его объятий Печорин сбежал.Он не проявил к нему понимания и приветливости. Таким быть нельзя. И Лермонтов это показал своему читателю весьма поучительно. Нам жалко Максим Максимыча и мы не одобряем Печорина.
это честный и верный долгу воин-служака, простой, добрый, отзывчивый человек. основная черта его - человечность. он искренне полюбил печорина, черкешенку бэлу. с трогательной простотой он говорит о своей любви к бэле, которая одинокому максиму максимычу ненадолго заменила дочь. дружба печорина с максимом максимычем не могла быть продолжительной. в глухом углу, где вокруг печорина не было культурных людей, необразованный, несветский штабс-капитан, товарищ его по охоте, мог заменить печорину друга. но за годы странствий он, естественно, охладел к максиму максимычу, с которым его не связывала глубокая общность интересов.
максим максимыч - натура цельная, лишенная внутренних противоречий, и в этом отношении он - прямая противоположность печорину.что он думает, то и говорит; как говорит, так и поступает. рядом с максимом максимычем сложность характера печорина выступает особенно выпукло.
максим максимыч - «штабс-капитан третьего линейного батальона». близкий к природе и простому люду, просто и человечно подходящий к каждому человеку, максим максимыч, несмотря на его ограниченный кругозор, предстает перед нами цельной и возвышенной натурой. весь отданный заботам о бэле, он нисколько, в своей глубокой скромности, не ее, совершенно о нем не вспоминавшую перед смертью, в , он лишь сожалеет об этом, признавая самый факт закономерным.
прекрасно охарактеризовал максима максимыча белинский, уловив главное в его образе - деятельную любовь, цельность и высокую человечность его характера.