Этим он хотел показать,какая бывает старость.Имя бы не вызывала такое сочувствие.Старуха-понимается как старая женщина,одиночество и постепенное схождение с ума.
Она уже давно привыкла,что у нее не получается ворожить,но даже на склоне своей жизни,она мечтает и надеется.Даже когда она заколдовывала Чарли,то надеялась.Но не получивши результата,как и всегда,она решила скрасить свое одиночество.В мечтах она надеялась говорить с Чарли по вечерам,что бы было на скучно.Но в реальной жизни очень тяжело было не выдать ему,что она его видит.
Когда Чарли стал навидимым,то мечты так и посыпались.Он хотел и бегать по горам,и таскать кур с ферм,и свиней пинать,и девченок щипать.Но когда старуха объясняет,как тяжело быть невидимым.Мне кажется,что любой человек,какие бы не были у него родители,любит их.А жить с незнакомой женщиной"не то тетка,не то двоюродная бабка,не то еще кто-то",думаю мало ли кто согласился бы.И ни кто,будь то взрослый человек или ребенок,не будет поддерживать отношения с человеком,о чувствах которого ты не заботишься.
Мне кажется,что автор хотел показать,что ничто не может заставить человека жить с другим человеком против его воли.Эта несчастная упустила свой шанс в молодости и явно жалеет об этом.Даже пообещав исполнить мечты Чарли,она не может его удержать.И Чарли,ПОЛУЧИВ НЕМНОГО ЖЕЛАЕМОГО,понимает что не в этом счастье.Мне кажется,что смысл рассказа,что надо заводить друзей,детей,семью.А не ждать,что какая-нибудь мифическая мечта осуществится.И понять на закате дней,что ты в жизни не дождался своего "фейерверка",и остался один.
Мне кажется,что нет.Старухи он нужен был всего лишь на короткое время." БУДЕТ У МЕНЯ СОБЕСЕДНИК,ВСЮ ВЕСНУ И ДО КОНЦА ЛЕТА.А УЖ ПОТОМ,КАК УСТАНУ ОТ НЕГО,ЗАХОЧЕТСЯ ТИШИНЫ,СПРАВАЖУ ДОМОЙ"Я не думаю,что это сделало бы ее счастливей.А держать его силой,только сделать себе хуже,ведь человек может тебя и возненавидеть.
я думаю так.может тебе это и
КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович (27(15).07.1853–25.12. 1921) – письменник. Н. в м. Житомир у дворянській сім'ї (батько – суддя, мати – із польс. шляхетського роду). Навч. в Житомир. та Рівнен. г-зіях. 1871 вступив до Петерб. технологічного ін-ту, а 1874 перевівся у Петровську землеробську й лісну акад. (нині с.-г. академія) в Москві, з якої 1876 був виключений за участь у студентських революц. гуртках та антиурядову агітацію. Підтримував народників, але був проти тероризму. 1877 спробував поновити навчання в Гірничому ін-ті в Санкт-Петербурзі. Співробітничав зі столичними виданнями, зокрема – із ж. "Слово", де 1879 опублікував своє перше оповідання. Від 1879 до 1884 не раз був ув'язнений, відбував покарання на засланні, у т. ч. в Сибіру. У цей період написав низку оповідань про життя знехтуваних сусп-вом людей: "Чудная", "В дурном обществе", "Убивец", "Сон Макара" та ін. Від 1884 до 1896 жив у м. Нижній Новгород (нині місто в РФ). У цей період співробітничав із місц. і центр. газетами, працював в архів. комісії, видав свою першу книжку "Очерки и рассказы" (1886), встановив тісні стосунки з багатьма тогочасними письменниками, зокрема з Л.Толстим, А.Чеховим, М.Чернишевським. 1893, будучи за кордоном, познайомився з відомими народниками С.Кравчинським і Ф.Волховським.
1900 переїхав на постійне місце проживання до Полтави. Цього ж року Петерб. АН обрала його почесним акад., проте 1902 він разом з А.Чеховим відмовився від цього звання на знак протесту проти незаконного скасування виборів до АН Максима Горького (відмовився поновити це звання 1917).
Став літописцем нар. життя (4-томна автобіографічна кн. "Історія мого сучасника", 1906–22). Багато написав про укр. побут, к-ру, природу. Завжди відгукувався публікаціями на найважливіші події, що відбувалися у світі, Російській імперії та в Україні. Підтримав революцію 1905–1907, засудивши дії властей під час "Кривавої неділі" (9 січ. 1905) і особливо в подіях Сорочинської трагедії 1905. У газ. "Полтавщина" 1906 опублікував відкритого листа статському радникові Філонову, в якому вимагав суду над карателями. У наступному році вийшла у світ його кн. "Сорочинська трагедія". Правдиво висвітлював Бейліса справу, вже на початку Першої світової війни оцінив її як велику трагедію для європ. народів. Вітав Лютневу революцію 1917, але виступив проти Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, вважаючи його таким, що обмежує демократію та свободу. Ледь не став жертвою "червоного" терору у квіт. 1918, і лише втручання майбутнього голови РНК УСРР Х.Раковського врятувало йому життя. У роки громадянської війни в Україні 1917–1921 не підтримував жодну зі сторін, що боролися за владу. Однак із захопленням відгукувався про Н.Махна та його сел. армію. Вважав, що більшовикам, які захопили владу в Росії, не під силу побудувати соціалізм. Закликав більшовицьких лідерів відмовитися від проголошеного ними хибного шляху.
П. у м. Полтава.
Після його смерті рад. влада, комуніст. партія і особисто В.Ленін, враховуючи активну боротьбу К. із самодержавством, переслідування його царськими властями, безапеляційно зарахували його до палких прихильників більшовизму.
